Дотик

    Аарона відправили на обстеження. А це означало, що наступні тренування він пропускав. День за днем Коннор починав розуміти, що йому чогось не вистачає. Але це усвідомлення він тримав глибоко в своїй свідомості. Бо якщо визнати його ставало страшніше. Це як йти в густий ліс, де не знаєш чого чекати. Віктор раз за разом кричав в радіо, коли на тренуваннях хлопець помилявся. 
    - Та що з тобою відбувається? - знову зашипів він в навушник.
Якби ж то Коннор знав. Він був незібраним весь ранок. Думки літали десь далеко і закінчувались тим, що в його голові появлявся образ Аарона і його дитяча усмішка. 
Коннор припаркував болід в гаражі і зняв шолом. Провів вологими руками по чолі і спробував розслабитись. Він ненавидів помилятись чи пасти задніх. А якщо його стан буде таким самим на кваліфікації, то стартувати на гонці він був буде хвості. Віктор не підійшов до нього після тренування. Коннор розумів, що той був розчарований і злий. Звісно, його другий пілот в лікарні, а перший показує на трасі казна - що. Коннор спробував знайти Елізу, але та також зникла. Після випадку з Аароном вона була як привид. Бліда і перелякана. Ніхто не розумів досі, що тоді відбулось на трасі. А цей випадок вплинув на неї найбільше. Бо це була її відповідальність слідкувати за справністю болідів. 
Коннор попрощався з командою і рушив в готель. Він переодівся в звичний одяг, натягнув окуляри і кепку. Хлопець вирішив прогулятись, тому вийшов через задній вихід, повільно крокуючи тротуаром. Він оминув групку журналістів, косо дивлячись як ті пробували хоч щось розгледіти за парканому тренувальної бази. Кілька десяток фанатів стояли трохи дальше від них. Коннор натягнув кепку ще більше на очі і швидко проскочив мимо. Це була частина популярності, яку він ненавидів. Після того, як він перейшов в Ред Девілс в нього не було більше спокою. Всі навколо знали його, ідеалізували ніби той був якимось месією. Тому в нього і не вийшло нічого з колишньою дівчиною, вона кинула його як тільки популярність накрила їх обох з головою. Вони зустрічались ще зі школи, але не витримали перевірку конфіденційності. В результаті в них просто розійшлись погляди на майбутнє і життя. Коннор розчарувався в коханні. Не вірив, що колись зможе полюбити когось настільки, щоб переступити через власні принципи. Може, він не створений для такого. В будь - якому випадку, в нього вже є сім`я. Його команда, яка була з ним і в хороші часи і в погані. З цими думками Коннор підняв голову і здивовано глянув на будівлю перед ним. Це була приватна лікарня, де лежав Аарон. Хлопець не знав, як ноги привели його в це місце. Він подивився по сторонам. Долоні по незрозумілій причині стали мокрими. Він потер їх і ще раз подивився на вхід. 
-Що ти тут робиш, Конноре? - прошепотів він сам до себе. 
І хоч мозок кричав йому, що треба тікати, Коннор зробив крок вперед. А за ним ще декілька і ось він вже піднімався ліфтом на четвертий поверх. Коли ліфт відкрився він одразу вискочив з нього, а потім зупинився і зняв кепку, нервово пригладжуючи своє руде волосся. 
"Не варто цього робити", - подумав він і обернувся назад до ліфта, як раптом почув своє імя. 
-Коннор? - голос Аарона звучав бадьоро.
Хлопець обернувся і побачив, що той стояв в шортах і футболці з символікою "Зоряних війн". Його русе волосся стирчало в усі боки, а голубі очі уважно стежили за ним. В погляді читалось легке здивування.
-Віктор послав мене перевірити, як ти, - збрехав Коннор.
-Та невже? - Аарон нахмурив брови.
"Він знає, що я брешу..." - внутрішній голос зробив сальто назад від страху бути пійманим. Але по правді, Коннор і сам не знав, яка причина його прибуття в лікарню.
-Хочеш подивитись фільм? - мовив Аарон після хвилинної паузи. 
Коннор глянув на нього з ноткою сарказму, але нічого не відповів. Він рушив за напарником. Той завів його в простору кімнату з великою плазмою. 
-Так як завтра мій лікарняний закінчується, я вирішив зробити сьогодні марафон з улюблених фільмів Марвел.
Аарон плюхнувся на диван і взяв в руки пульт, шукаючи потрібний фільм. Він говорив так легко і спокійно, поки Коннору здавалось, що він провалиться під землю або втратить свідомість. Він хотів втекти з цієї кімнати. Більше всього на світі, він мріяв вийти з лікарні і поїхати в бар, щоб випити трохи віскі і зняти цю напргу. Але ноги повели його до дивану і він сів біля напарника. Він старався не дивитись на Аарона, поки той зосереджено вибирай, з чого почати. На екрані загорівся значок Марвел і появився Стів Роджер, який ще не став Капітаном Америка. Коннор пробував зосередитись на фільмі. На другу годину здалось, що йому таки це вдається. Поки Аарон не опустив руку на диван і пальці не почали обпікати його шкіру. Він був так близько, що здавалось один рух і їх обох вдарить електричний струм. Після цього Коннор більше не міг думати про фільм. Він вовтузився на місці. Блукав поглядом по стелі чи просто потирав потилицю раз за разом. Навіть самого Коннора вже нервувала його поведінка. Він перевів погляд на Аарона, який немов дитина не міг відвести очі від екрана. На вулиці стемніло. А єдине джерело світла в кімнаті було світло від плазми. Пальці Аарона ворухнулись, і Коннор відчув доторк. Легеньке тепло розлилось по його тілу і він підірвався з місця, розуміючи що щось в його штанах заворушилось. Аарон збентежено на нього подивився. 
-Ти в порядку? - запитав він. 
Поки Коннор стояв до нього спиною.
-Та я просто згадав, що мав з деким зустрітись ввечері. Мені треба йти.
-Побачення значить? - голос Аарона був грайливим.
"Він мене просто вбє зараз цими питаннями. Мені треба тікати", - паніка накривала Коннора з головою.
-Щось типу того, - з цими словами він вибіг з кімнати і побіг до ліфта. Натискаючи раз за разом одну і ту саму кнопку. 
Ліфт приїхав пустим, чому Коннор був дуже радий. Він опустив очі вниз і побачив, що його член ледь не роздирав штани. Коннор не розумів, як це відбулось, але він не памятав, коли останній раз був таким збудженним. Треба позбутись цього якнайшвидше. Він спробував викинути образ Аарона з голови. Дістав телефон і набрав номери Кейт, моделі, з якою познайомимся на одному з показів моди в Мілані. 
                                                                                   ***
  Еліза йшла вечірніми вулицями в одній футболці і джинсах. Вона хотіла прогулятись після довгого робочого дня, але вже жалкувала про цю ідею. Її тіло трусилось, а зуби цокотіли від холоду. Це було дивно, бо температура повітря стояла плюсова. І тоді Еліза запідозрила, що підхопила вірус. Весь день тіло ломило, а голова тріщала, ніби в ній ось - ось взірветься бомба. Дівчина важко видихнула повітря і ще раз дорікнула себе за дурну ідею вечірньої прогулянки. До її квартири залишалось йти з двадцять хвилин, але дівчина тепер хотіла забігти в аптеку, бо нічого противірусного дома в неї не було. Раптом дівчина почула звук тормозів. Вона повернула голову і помітила, що біля неї зупинилось таксі. Заднє віконце опустилось, а на неї дивилась усміхнена Софі.
  -Ти слідкуєш за мною? - вийшло різкіше, ніж Еліза хотіла, але Софі ніби це зовсім не збентежило.
  -Підвезти? - мовила вона.
  Еліза оцінила її поглядом і пішла дальше. Машина рушила за нею.
  -Хватить бути такою впертою. Ти на привида схожа. Якщо я тебе зараз відпущу, а ти впадеш десь, то це буде моєю відповідальністю.
  Еліза засміялась, але не зупинилась. 
  -Будь ласка, - продовжила Софі. - Дозволь щось зробити для тебе. 
  Ці слова змусили Елізу зупинитись. Вона обернулась і з недовірою глянула на дівчину. В її очах читалась легка безтурботність і простота. Жодного натяку на щось приховане. Але все одно Еліза не вірила, що Софі прийшла з чистими намірами. 
  Софі відкрила дверку. Еліза обережно підійшла до машини, а потім немов борячись з суперечностями в своїй голові, таки сіла в неї. 
  Машина поїхала, а в салоні було занадто жарко.
  Софі зацікавлено обводила поглядом обличчя Елізи. Це було так відверто, що змушувало Елізу соромитись і червоніти. 
  -Не хочеш мене запитати про ситуацію в команді? - з насмішкою сказала Еліза.
  Софі звела плечима. 
  -Насправді ні, - відповіла вона. 
  Тишину розбавляла лише мелодія з радіо. Грала після Taylow Swift - exile. Еліза обожнювала її. Колись вона проводила багато вечорів за риданнями під цю пісню. Більше такого не буде. Раптоп вона відчула, що її руку ніби накрило теплою пеленою. Вона опустила погляд ліворуч і підняла брову. Рука Софі накрила її і погладжувала великим пальцем зовнішню сторону долоні. 
  -Що ти робиш? - прошепотіла Еліза, відчуваючи, як образ залізної леді розвалюється.
  Софі не відповіла, лише дивилась на неї з легкою посмішкою на лиці. Тоді вона наклонилась. Ніби хотіла прошепотіти відповідь їй на вушко, але натомість наблизилась до губ Елізи. І зупинилась лише за міліметр до кінця.
  -Якщо ти теж зробиш крок - буде простіше, - прошепотіла Софі.
  Вона дала їй вибір. Ніхто раніше не давав Елізі право вибирати щось в стосунках. Її просто брали як власність. Вона не мала свободи чи своїх бажань. Колись вона думала, що це було кохання, а зараз розуміє наскільки хворими були її думки. Подих обпікав її губи, бажання накривало її, а час йшов. Еліза розуміла, що цей крок може зруйнувати їй життя. Хоч вона жахливо не хотіла цього визнавати, але вона хотіла Софі. Та вони не могли цього зробити. Робота - єдине, що має хвилювати зараз Елізу. В неї немає часу на інтрижки.
  -Вибач, - сказав Еліза.
  Софі спантеличено дивилась їй в очі. Ніби пробувала знайти там відповідь на питання "чому?". Тоді вона відсторонила і втупилась в вікно. Машина зупинилась біля будинку Елізи. Софі не сказала жодного слова до кінця поїздки. Навіть не глянула на неї. Еліза не розуміла, чому її відмова від поцілунку спричинила таку реакцію. Там ж не може бути почуттів. Софі не схожа на людину, яка вміє кохати. Еліза мовчки вийшла з машини і захлопнула за собою двері. Таксі одразу поїхало. А Еліза дивилась йому в слід з паршивим відчуттям, що ніяк не покидало її тіло.