Розділ 2

У свої сорок два роки Майя давно навчилася дивитися на світ без рожевих окулярів. У дитинстві їй здавалося, що вона росте в ідеальній, міцній родині — поки одного дня не розбилася дитяча наївність, викривши роками приховувані батькові зради. Батьківський «ідеальний світ» дав першу тріщину, але справжній удар чекав попереду. Важка, хоч і внутрішньо очікувана зрада чоловіка з її найближчою подругою остаточно розставила все на свої місця. Розлучення лише поставило крапку в тому, що вже і так було мертвим.

Відтоді Майя повністю розчарувалася в людській щирості. Вона більше не чекала ні від кого відвертості і не будувала ілюзій щодо чийогось благородства. Людина, яку кілька разів жорстоко зраджували, просто перестає вірити в казки — вона обирає тверезий розрахунок і спокій.

Єдиною людиною, за яку у Майї досі боліло серце, залишалася донька. Якою б вона не була, які б рішення не приймала — це її дитина, її рідна кров. До решти світу Майї не було жодного діла. Хай живуть, як знають.

* * *

Колись Майя написала:

«Солодке незнання чи жорстока правда? Те ще питання... Проблема в іншому: коли ти наскрізь бачиш усю гниль, корисливість і фальш за кожним "щирим" словом, світ остаточно втрачає смак. Ти більше не здатна вірити в казки, але і дивитися на цю дешеву постановку вже нудно. Найвища ціна за досвід — це навіть не розчарування. Це мертва, випалена байдужість до всього».

І тепер ця мертва байдужість була її найкращим панцирем — надійним, холодним і бездоганним. Вона дарувала дивний спокій: адже коли нічого не чекаєш від світу, він більше не здатний тебе здивувати чи зробити боляче.

* * *

Майя вийшла з під’їзду, застебнула куртку, звично поправила сумку через плече і покрокувала знайомою асфальтовою доріжкою в бік зупинки.

А нагорі, на даху висотки, напівпрозорий силует у сірому плащі знову дістав свій важкий блокнот і червоний олівець. Спостерігаючи, як Майя наближається до перехрестя, Він закреслив у блокноті один короткий рядок. Потім легким рухом червоного грифеля вивів зверху декілька нових слів.