Розділ 2. Чуже ім’я

Наступного ранку Алекс прокинувся раніше за будильник і якийсь час лежав нерухомо, дослухаючись до будинку. За стіною тихо працювало опалення, десь у трубах текла вода, з вулиці долинав поодинокий шум машин. Ніч не принесла ані ясності, ані впевненості. Лист нікуди не зник, голосове повідомлення не виявилося наслідком утоми, а видавничий дім «Морроу» й далі існував у реєстрах, на мапі Нью-Йорка та в його телефоні.

Він знову ввімкнув запис Клер Моррісон, хоча пам’ятав його майже дослівно. Жінка говорила спокійно, не кваплячись і без тієї особливої інтонації, якою люди зазвичай підкреслюють вигідність пропозиції. У її голосі чулося не бажання зацікавити, а впевненість у тому, що інтерес уже виник сам собою. Алекс упіймав себе на думці, що саме це переконувало найдужче. Шахраї квапили, лестили, нагнітали, обіцяли. Клер Моррісон нічого не обіцяла. Вона лише повідомила, що йому збираються заплатити.

До десятої залишалося майже дві години. Алекс прийняв душ, зварив каву, приготував сніданок, але їв без апетиту. Йому хотілося ще раз перевірити видавництво, знайти помилку, невідповідність, чужу фотографію, підроблену адресу, скаргу ошуканого автора. Він знову пройшовся тими самими сторінками й побачив те саме. Компанія була молодою, але справжньою. Її адреса містилася в невеликій офісній будівлі в нижній частині Мангеттена. У тій самій будівлі працювали юридична фірма, архітектурне бюро, інвестиційна компанія та кілька організацій із назвами, які нічого не пояснювали. Власник приміщення здавав офіси різної площі, тож видавництво могло займати як пів поверху, так і одну кімнату з двома столами. Саме по собі це нічого не доводило.

Алекс переглянув книжки, представлені на сайті «Морроу». Усі вони вийшли нещодавно. Жодного гучного прізвища, жодної відомої назви, однак оформлення було професійним, а описи не скидалися на випадкове нагромадження рекламних слів. Дві книжки він знайшов у великих мережевих книгарнях, ще одну — в бібліотечному каталозі. На одну з них було кілька рецензій у літературній пресі. Отже, видавництво справді щось випускало, хоча й далі було незрозуміло, навіщо йому знадобилася повість невідомого автора, яку майже ніхто не читав.

За п’ять хвилин до десятої Алекс уже сидів за кухонним столом. Ноутбук був відкритий, поруч лежали блокнот і ручка. Він заздалегідь записав запитання, які збирався поставити: які саме права хочуть придбати, на який строк, на яких територіях, чи передбачається друковане видання, чи збережуть його ім’я, яким буде розмір винагороди. Список мав розумний і професійний вигляд. Алекс перечитав його й відчув себе людиною, яка репетирує розмову, до якої інша сторона давно підготувалася краще.

Телефон задзвонив о десятій тринадцять.

— Містере Лойере? Доброго ранку. Це Клер Моррісон.

Голос був той самий, але в живій розмові звучав трохи м’якше. Алекс привітався й одразу помітив, що надто пильно стежить за власною інтонацією. Йому хотілося говорити спокійно, без радості й настороженості, наче пропозиції про придбання прав надходили йому щотижня.

— Дякую, що знайшли час, — сказала Клер. — Я спершу спробую пояснити загальну суть, а потім відповім на ваші запитання. Гадаю, так буде зручніше.

— Гаразд.

— Нас цікавить викуп усіх прав на «Купити час». Ідеться не про звичайний видавничий договір і не про передачу нам права на певний наклад. Ми хотіли б викупити твір цілком, разом із правом на перероблення, переклад, видання під іншою назвою та використання окремих елементів тексту в інших проєктах.

Алекс узяв ручку й зробив першу позначку. Формулювання було ширшим, ніж він очікував, але поки не здавалося неймовірним. Продаж усіх прав траплявся рідко, проте така практика існувала. Деякі автори на це погоджувалися, якщо сума компенсувала відмову від майбутніх доходів.

— Тобто ви хочете придбати виключні права назавжди? — уточнив він.

— Так. Без обмеження строку.

— І самостійно видати книжку?

На тому кінці запала коротка пауза — надто нетривала, щоб назвати її затинкою, але досить помітна, аби Алекс підвів очі від блокнота.

— Ми розглядаємо кілька варіантів подальшого використання твору. Друковане видання — один із них, однак остаточного рішення поки що немає.

— Тоді що саме ви купуєте зараз?

— Сам текст, концепцію, персонажів і можливість розпоряджатися ними без подальшого погодження з вами.

Відповідь прозвучала прямо, майже жорстко. Алекс записав: «Без погодження». Потім закреслив ці слова, бо вони нічого не додавали до вже почутого.

— Ви читали книжку? — запитав він.

— Так.

— Повністю?

— Авжеж.

Слово прозвучало без роздратування, проте Алекс відчув ніяковість. Він не сумнівався, що видавництво мало доступ до книжки, однак йому було важливо почути підтвердження від живої людини. Два місяці він не знав, чи дочитав її до кінця бодай хтось. А тепер розмовляв із жінкою, яка стверджувала, що прочитала весь текст і прийшла після цього не з відгуком, не із зауваженнями й навіть не з пропозицією видати книжку, а з наміром придбати її цілком.

— Що саме вас зацікавило? — запитав він.

— Загальна побудова. Те, як ви пов’язали причинність, державну владу й особисту мотивацію. Але насамперед — ідея системи, що створює сама себе й отримує підтвердження власного майбутнього із цього ж майбутнього. Ви виклали її досить просто, щоб вона сприймалася як частина сюжету, і водночас досить послідовно, щоб читач почав розглядати її всерйоз.

Алекс відчув, як напруження трохи послабло. Клер справді читала книжку. Вона назвала не рекламне гасло й не тему, яку можна було зрозуміти з опису, а найважливішу частину задуму. Йому кортіло запитати, чи сподобався їй Марк Хейл, чи переконливий Кроуфорд, чи не видалася затягнутою середина. Натомість він повернувся до блокнота.

— У вашому листі йшлося про цінність концепції незалежно від комерційних показників. Що ви мали на увазі?

— Саме те, що й написали. Продажі книжки не відображають її можливої цінності для нас.