«Утопія для Демона»

«Утопія для Демона»
Шепіт Місяця

Вмикаємо: Florence + The Machine - Seven Devils

До відома мандрівників:

Назва: «Утопія для Демона»
Автор: Шепіт Місяця
Книга: перша частина циклу
Жанр: любовне фентезі, пригоди.
Для кого книга: для тих, хто любить магічні світи, шпигунські місії, війни.

Перед відкриттям порталу (Анотація)

Між двома колись об'єднаними королівствами триває тисячолітня війна. У тіні цієї ворожнечі на сцену виходить Брайан Берлінґ — хитрий шпигун, посланий Темним імператором, аби під виглядом принца втертися в довіру ворогів. Його завдання — зруйнувати все зсередини. Але коли він випадково зустрічає горду й загадкову принцесу Вейн Аллен, усе ускладнюється. Її минуле — це більше, ніж здається. Вона — реінкарнація могутньої чаклунки, яка одного разу вже виступала проти темряви. Приховані портали між світами, магічні артефакти й кровна помста сплітаються у смертоносному клубку протистоянь. Вейн і Брайан опиняються по різні боки війни, але доля вперто тягне їх одне до одного — навіть тоді, коли весь світ тріщить по швах. Коли відкриються портали між світами, що переважить — любов, помста чи жорстока влада?

З цією книгою у нас склалися цікаві стосунки.
Вона показувала мені красиві картинки — я милувалася ними.
Підкидала нову загадку — я зацікавлено чекала, що ж там буде далі.
Додавала ще одну деталь світобудови — я намагалася запам'ятати.

А потім додавала ще п'ять чи десять. І десь там сиділа я з книгою й тихенько шепотіла:

«Можна хвилинку? Я ще з попереднім не розібралася».

Відкриваємо портал

Красиво. А тепер розкажіть, як воно все працює.

Я не можу пройти повз і не зупинитися на дуже красивих описах. Особливо на початку я відчувала цю атмосферу. Здавалося, що я можу навіть доторкнутися до тих книг, до тієї свічки. Різні локації оживали в моїй уяві, авторка влучно створювала картинку, у якій хотілося затриматися. Роздивитися, що ж воно таке і де ми опинилися.

Але чим далі читаєш, тим більше стикаєшся з проблемою.

Я уявила, як воно виглядає, але значно гірше розуміла, як працює цей світ.

Тут є королівства, війна, магія, незвичайні істоти, паралельні всесвіти, шпигуни, а поруч із цим неймовірним набором звучать сучасні речі. І це збивало мене ще більше, наче хвилі накривали з головою.

«Де ми?»

«Який тут рівень розвитку?»

«Як усе це співіснує?»

Поки я намагалася знайти відповіді на купу запитань, книга мене не жаліла. Вона махала мені з наступної глави, посміхаючись:

«Не відставай. Там ще цікавіше!»

Та я йду. Я намагаюся.

Магія є. Інструкція відсутня.

Ох уже ця магія. Стосунки в нас із нею вийшли дивні. Мене поставили перед фактом: магія в книзі є. Мені сказали, що деякі герої — могутні маги. Я зрозуміла, що можливості магії та її використання чималі. І на цьому мої знання завершуються.

Дивно, чи не так?

Мені не потрібно десять сторінок правил із підпунктами. Але хотілося б трохи пояснень: що воно таке і з чим його їдять. Підозрюю, що авторка просто не заганяла себе в рамки. Та мені хотілося хоча б поступово розібратися, як усе працює. Що магія може? Чого не може? Яку ціну має ця сила?

Бо в небезпечні моменти, у яких опинялися герої, замість думки:

«Що вони тепер робитимуть?»

У мене з'являлася інша:

«Хіба не можна використати магію зараз? Ні? Ну добре. Просто уточнюю».

Вейн. Я в тебе вірю. Тепер твоя черга

Я хотіла б закохатися в неї. Героїня, яку неможливо пропустити. Особливо мене підкорило те, що вона обожнює читати. Це в нас спільне і вже сам цей факт мене зачепив. Я була готова прожити з нею все, що було написано в її долі.

Сильна. Розумна. Могутня. З непростою, заплутаною історією минулого.

Принаймні, мені про це сказали.

Я весь час чекала того самого моменту, коли книга перестане ставити мене перед сухим фактом і пояснювати, якою є Вейн, а просто дозволить мені це побачити. Чекала того відчуття, коли можна буде сказати:

«Ого. Оце вона дала. Моя дівчинка».

Хотіла побачити її розум у рішеннях, силу — у вчинках, характер і ту саму могутність — у тому, як вона поводиться, коли все йде не за планом, коли емоції не затуляють розум і вона може оцінити ситуацію, у якій опинилася.

У мене з таємничою Вейн іноді відбувався приблизно такий діалог:

— Вона могутня чаклунка.
— Чудово, покажіть.
— Вона дуже сильна.
— Я вже зрозуміла. Покажіть.
— Вона надзвичайно здібна.
— ТА ПОКАЖІТЬ МЕНІ.

І найбільше мені не вистачало її думок. З нею стільки всього відбувалося, вона проходила через такі важкі ситуації й події, за якими я не хотіла просто спостерігати. Мені потрібно було прожити кожну секунду разом із нею. Я хотіла розділити з нею всі ці страхи, злість, сумніви, роздратування, розгубленість. Сюжет безжально біг уперед, а я залишалася біля Вейн, обіймаючи її:

«Сонце, а ми якось обговорювати це будемо?»