«Були в мережі одночасно»

Назва: «Були в мережі одночасно»
Автор: Леся Яцута

Жанр: Сучасна романтична проза
Вікові обмеження: +18

Книгу можна придбати на сайті Видавництва «Verba»

Анотація

Івона вперше стає керівницею проєкту з розробки рекламного ролика для застосунку SendMe. Вона звикла тримати дистанцію та жити роботою, але вже пів року її вечори належать Stay — анонімному співрозмовнику, з яким дівчина дозволяє собі бути відвертішою, ніж у реальності. Усе змінюється в той момент, коли в команді з'являється Марк: нахабний, дратівливий і підозріло уважний до неї.

Івона навіть не здогадується, що це і є той самий Stay, який вирішив познайомитися з нею поза екраном. Між чатами, офісним фліртом і робочим стресом Марк грає подвійну роль, а Івона балансує між кар'єрою та почуттями. Коли правда виходить назовні, їй доводиться вирішувати, чи готова вона обрати реальні стосунки замість безпечної гри в анонімність.

Тропи:

Службовий роман
Буркотунка/Сонечко
Вона старша
Страх близькості
Таємні стосунки
Заборонене кохання
Зухвала ЖГГ
Пірсингований ЧГГ
Качечки
Листування

Відгук:

Чесно, я навіть не знаю, з чого почати, бо в мене після цієї книги якийсь абсолютний емоційний захват. Я сіла читати й взагалі не очікувала, що отримаю настільки багато задоволення. Це було саме те читання, якого мені страшенно хотілося: комфортне, живе, смішне, гаряче, затишне й таке, від якого просто добре. Мені було настільки кайфово, що я буквально всю книгу сиділа з дурнуватою посмішкою на обличчі.

Оце той рідкісний випадок, коли ти читаєш і в якийсь момент ловиш себе на думці: «Бляха, а мені ж тут неймовірно добре». Нічого не хочеться відкладати, нічого не хочеться пропускати, бо тобі цікаво абсолютно все. Я просто насолоджувалася цією історією, героями, їхніми взаємодіями, діалогами й загальною атмосферою. І настільки до них звикла, що тепер мені навіть трохи сумно, що книга закінчилася🥲

Бо я б, чесно, ще читала й читала. Дайте мені ще Івону й Марка, ще їхні розмови, ще їхні підколи, ще їхню взаємодію, ще просто шматочки їхнього життя — я б не відмовилася. Мені реально було мало. Я не хотіла з ними прощатися, і якби ця історія мала ще сто сторінок, я б із задоволенням їх прочитала.

А ще я окремо хочу відзначити діалоги. Я ними просто насолоджувалася. Вони настільки живі, природні й близькі, що в мене не було відчуття, ніби я читаю якийсь штучно «красивий» текст. Навпаки — було відчуття, ніби я підслуховую розмови реальних людей. І мені дуже зайшло, що тут траплялися слова й фрази, які реально можна почути в повсякденному спілкуванні, а не все відредаговане до стерильної літературності.

Оце для мене величезний плюс. Бо саме такі моменти роблять героїв живими. Ти не просто читаєш про них — ти ніби поступово знайомишся з ними, звикаєш до їхньої манери говорити, ловиш їхній гумор і починаєш відчувати себе частиною цієї історії.

І МАМА МІЯ, ЯКІ Ж ТУТ ГЕРОЇ.

Івона — це просто моя окрема любов. ОХ. Я не знаю, як іще це пояснити. Від неї в мене реально трусики злітають на ура. Вона сувора, впевнена, сильна, з характером, і при цьому не перетворюється на якусь картонну «сильну жінку». Вона просто неймовірна. Я дивилася на неї й така: «Так. Оце я розумію. Оце мені треба».
Вона з тих героїнь, які одразу чіпляють і яких хочеться розглядати ще й ще. Мені дуже подобалося спостерігати за нею, її реакціями, поведінкою та взаємодією з Марком.

А Марк — бусічка. Так, він моментами наглий зараза. Іноді настільки, що хочеться його стукнути, але водночас саме ця нахабність додає йому такого шарму, що ти просто сидиш і посміхаєшся. А потім він раптом стає турботливим — і все, я пропала.
Бо за всією цією нахабністю в ньому є стільки ніжності, турботи й навіть якоїсь зворушливої вразливості, що я просто розтанула. Він може бути самовпевненим, може бісити, може бути тим самим «наглим заразою», а потім зробити щось настільки миле, що ти вже сидиш і думаєш: «Марк, ну все, ходи сюди, я тебе заберу додому».

Де таких солодюсиків видають? Хто знає — покажіть мені чергу, я вже стою.

І ще мені дуже сподобалося, як вони разом працюють як пара героїв. Між ними є та сама іскра, через яку хочеться читати далі й далі. Мені було цікаво не тільки стежити за розвитком їхніх стосунків, а просто дивитися на них у будь-яких моментах. Навіть звичайні сцени приносили задоволення, бо мені вже самі герої були настільки цікаві.

А ще ця книга має той самий вайб, коли і смішно, і тепло, і гаряче, і затишно одночасно. Вона не давала мені якогось відчуття важкості. Я просто відкривала її — і знала, що зараз мені буде добре. І, мабуть, саме це найбільше мене в ній підкорило.

Це було дуже-дуже смачно.

Окремо мене здивував фінал. Я взагалі не очікувала, що все піде саме в цей бік. Для мене це було капець як неочікувано, я буквально сиділа з обличчям: «ЧЕКАЙТЕ. ЩО?»👀 Але коли все остаточно склалося в голові, я зрозуміла, що фінал насправді цілком логічний для цієї історії та ситуації. Тому, попри моє здивування, претензій до нього в мене немає.

І якщо зовсім чесно, мені здається, що найбільше я полюбила цю книгу саме за відчуття, яке вона мені дала. Я не просто прочитала її й поставила оцінку. Я реально кайфувала. Посміхалася. Реготала. Захоплювалася героями. Ловила вайб. Танула від Марка. Розглядала Івону й думала, яка ж вона неймовірна. І просто отримувала величезне задоволення від процесу читання.

Без зайвих слів: я дуже рекомендую цю книгу.

Якщо вам хочеться чогось комфортного, живого, вайбового й такого, що читається з величезним задоволенням — «Були в мережі одночасно» точно варта уваги.

Від цієї історії буквально віє теплом, сексом, гумором, комфортом і кайфом. Це книга, яку я читала з посмішкою й закрила з думкою: «Бляха, як же мені було добре».

Оцінка: 4,5/5

Слова від авторки: Нема якоїсь неймовірної історії створення. Просто був романтичний настрій весною, я згадала, що у мене є давні чернеточки спроб писати романтичну прозу. До того я ніколи не думала, що зможу працювати в цьому жанрі. Дала почитати чернетку Юлії Чорій, яка і привела мене у видавництво Верба з наполегливим: «Ти маєш це видати».