Розділ 28

Звичне порипування піску арени під підошвами. Гул трибун… Сьогодні глядачі зустрічають мене не надто гучно, я б навіть сказав, насторожено. Нічого дивного. Незважаючи на всі титули і регалії, я чужий боєць. А вони бажають перемоги Нестримному Рею. Може, й не такому вправному та відомому, але саме він зараз захищає честь їхнього купола, а значить — свій. Йому й вітання…

Трибуни, немов почувши мої думки, заревіли гучніше.

Ну-ну, поглянемо, що ти за один?

Трясця! На шиї високого і широкоплечого парубійка — сріблястий обруч. Що значить, переді мною кіборг. Ще не перейшовший на стадію заміни біології на металопластику, але вже напханий імплантатами. І, оскільки, переді мною боєць, то й гадати не треба — все вкладено в силу і спритність. Того й піднявся так швидко…

Що ж, правилами не заборонено. Принаймні до тих пір, поки біології не менше дев’яносто відсотків.

Не підвело передчуття. Знав би наперед, цілком можливо, що і відмовився б від поєдинку. Не на часі мені травми отримувати. Хоча, кого я обманюю? Ще й як поліз би. Боєць не може не приймати виклик, це як наркотик. Хто підсів, уже не злізе. Принаймні, поки вважає себе бійцем.

Та й Павук перестрахувався. З самого ранку у гості завітав і приніс гроші.

Нестримний Рей скинув угору руки, і трибуни привітали його дружним ревом.  

Ланіста хутко проказав обов’язкові слова перед поєдинком, закликаючи до чесного бою, і сховався за лаштунки.

Рей, легкою ходою танцівника, ступив кілька кроків уперед, скорочуючи дистанцію. Ще не достатньо для стрибка, але вже досить близько, аби тримати супротивника в напрузі. Я — зробив крок у відповідь. Щоб не стояти на місці і показати, що готовий.

А потім ми зустрілися поглядами. І мене немов крижаною водою облили. До біса усі правила. Сьогодні з Арени зійде лише хтось один.

На мене дивилися холодні, зміїні очі кверга!

Трясця! Не знаю якого біса йому була потрібна кар’єра кулачного бійця? Може, хотів заробити ім’я, щоб потім зайняти місце охоронця якоїсь поважної особи? Але це вже не має жодного значення. Тому що він вже труп… Або я…

Роблю ще один крок вперед, наче готуючись до стрибка, але непомітно зміщую центр ваги на праву. Приблизно знаючи, чого очікувати.

Так, досвід не проп’єш, Рей купується. Вважаючи, що я не в такому положенні не зможу ухилитися від атаки, він скаче вперед, випростуючи ногу для удару.

Прудкий, зараза. Імплантати своє роблять. Нормальна людина мусила б зробити ще хоч зо два кроки. Кіберу досить. Але я саме цього чекав, тож легко зміщуюся вліво, пропускаю атакуючу ногу повз, і в свою чергу, з розвороту б’ю точно в нерв на стегні. Такий удар, якщо його провести підйомом ноги, може навіть на якийсь час паралізувати м’яз. Рука не нога, але і так теж незле. Хвилини зо дві буде не такий стрибучий.

Використовуючи енергію віддачі, якби відштовхуюся від противника, і перекидом розриваю дистанцію. Ще один перекид перпендикулярно, про всяк випадок. Це ж не просто кібер, а ще й кверг! Біс знає, яку інопланетяни у його тіло витривалість заклали? Може, у них основні нервові вузли прикриті титановими пластинами, і цей удар Рею, що блошиний укус? І він вже групується для наступної атаки?

Ні… Скочивши на ноги, бачу, що суперник лиш завершує розворот. При цьому змінивши опорну ногу. Значить, чуттєво зачепив. Щож, це тішить. Значить, не такий ти вже і невразливий.

Трясця! А ось цього я не чекав. У нього обидві ноги працюють однаково. І Рей знову атакує. З незручного положення, але, оскільки відстань між нами незначна, атака йому вдається. Майже…

В останню мить я все ж встигаю поставити блок, і потужний удар збиває мене з ніг.

Трясця! Чого-чого, а сили квергові не займати.

Рей продовжує атакувати, і мені зовсім не солодко. Реагувати на його удари лежачи не так легко. Треба міняти ситуацію.

Підставляю під черговий удар коліно, а коли супротивник, злегка втрачає рівновагу, роблю ножиці.

Рей цього не очікує. Його опорна нога їде вперед, і він, змахнувши руками, падає на спину.

Ні, нічого не скажеш, спритний хлопчина. Вивертається, немов кіт і приземляється на руки. Йому б ще підібгати голову і кинути тіло далі, перекидом, але бракує досвіду. Усі його суперники досі були значно слабші, то ж і продовження атаки з такого положення кверг не чекав.

Зате я був готовий. Одним рухом звиваюся в повітря і падаю на нього зверху, виставивши все гостре, чим людину нагородила природа. Себто, коліна і лікті. Сама спина теж нею ж захищена добре, там міцні і широкі м’язи, але ж не броня. Та й бити треба знати куди. Наприклад, по нирках. Якщо добре вцілити, задоволення дуже невелике.

І мені вдається поцілити. Лише одним коліном, але й цього досить, аби пекучий біль паралізував суперника. Всього на кілька секунд, та мені досить. Розсовую ноги, охоплюючи ними Рея за боки, а руками беруся за голову і тисну вниз, наче хочу придушити.

І квергові знову бракує досвіду. А може, на рівні підсвідомості пам’ятає проголошені правила і не чекає від мене підлості. Він напружує м’язи, аби запобігти проведенню прийому, а я — вичекавши трохи, послаблюю натиск. Його ж зусиллям, голова кверга подається назад, м’язи на якусь мить втрачають силу, і в цей момент я роблю різкий рух вбік. Кверг, уже певно збагнувши, що жарти закінчилися, знову напружується, і тоді я міняю напрям натиску. Можливо, лише моєї сили для цього забракло би, але оскільки Рей теж тиснув у той бік, то суми зусиль вистарчило. Лунає тихий і сухий тріск шийних хребців… Кверг завмирає, потім м’язи його розслабляються, і він падає ниць.