Сьогодні ми зустрілись уві сні,
В провулку, уночі, що йде до річки,
Заплутаному, наче вогник свічки,
Вдихали памороззю вичерпані дні.
Розгледіти тебе немає сил,
Кажу ж – це сон, і ніби все в тумані.
Та ти чомусь мене виниш в обмані,
Я чую як заходишся на зрив.
І лють твоя лякає не на жарт,
Ти відчуваєш божевілля муки.
Тремтять від злості випростані руки.
Та все ж не треба так. Отак не варт!
У сні я виправдовуюсь спокійно.
Хоча за що, не знаю до пуття,
Не вірив ти... Не вірила і я...
Бо всі слова звучали ненадійно.
Відредаговано: 24.03.2020