2 розділ

- Добре, сьогодні поїдемо- він вимкнувся та повернувся до мене

- Привіт, Асю- промовив Демієн пильно дивлячись мені в очі

- Привіт, Демієн. Не очікувала, що ти працюєш в цій сфері- перше, що я сказала і поклала сумочку на стілець. Я дуже старалася тримати голос серйозним, але поряд з ним це завжди було складно і зараз теж

- А я не думав, що ти працюєш менеджером- стоп, звідки він це знає?!

- Що? Ти звідки про це знаєш?- я здивовано підняла брову, а потім нахмурилася. Демієн обійшов стіл і став навпроти мене на відстані витягнутої руки

- Скажу відразу: я "нарив" на тебе всю інформацію- відповів Демієн і трішки посміхнувся

- Для чого це тобі? Здається, що ти про мене і так все знаєш- останнє речення сказала  тихо і опустила очі

- Виявляється, що не все- чоловік підійшов на крок ближче, я підняла очі та виставила руку вперед. Ні, якщо він ще підійде, то я не стримаюсь. Є два варіанти, що я можу йому зробити- або дати ляпаса та послати куди подалі зі свого життя, або обійняти та вдихнути такий рідний мені запах

- Не підходь, стій. І що ж ти ще цікавого дізнався про мене?- я підвищила трішки голос

- Що ти мене кохаєш... Як і я тебе- Демієнові очі зараз були сповнені кохання, як і колись раніше до мене. Його погляд ковзнув по мені і я відчула, як мої щоки почали палати

- Пф, такої інформації немає- я провела по його тілі своїми очима і так хотіла знову відчути його міцні обійми, як його руки стискають мене, а губи... Боже, про що я думаю?!

- Ти гадаєш, що я всі ці 3 роки когось мав? Ніколи і нікого в мене не було. Я кохаю тебе. І ніякі кілометри, ніяка інша країна не змусить моє серце забути про тебе, викинути тебе з нього. Без тебе важко дихати, повітря таке як отруєне- він підійшов знову до мене. Тепер моя рука перемістилася на його серце. Я відчула, як серце чоловіка відбиває сильні удари. На мої очі навернулися сльози

- Я не маю, що тобі сказати, пробач. Я не зможу знову впустити тебе в своє життя. Я не апарат штучного дихання, відключися від мене- я проговорила це з великими перервами, тому що мене душили сльози. Я різко схопила свою сумочку та вибігла з кабінету. Як я спустилася з пеленою сліз по сходах- я не пам'ятаю. Пам'ятаю лише, як моє обличчя спіймало холодне повітря і я зрозуміла, що я на вулиці. Повернувши голову на стеклянні двері, я побачила, як до мене біжить Демієн. Я трішки посміхнулася і почала "накивати п'ятами". Я побігла до найближчої зупинки. За своєю спиною, я більше не бачила Демієна. Я сіла в автобус та заплакала ще більше. Як же я за ним сумувала. Моє кохання не пройшло, та й наврядчи вже коли-небудь я зможу про нього забути. Заспокоївшись та проїхавши декілька зупинок, я вийшла на своїй зупинці. Піднявшись ліфтом до квартири, я сповзла вниз по дверях. Сліз вже не було, були незрозумілі почуття всередині мене. Я не розуміла, як мені діяти далі- чи впустити його ще раз у своє життя, чи послати подалі? Але мозок та серце вже не хотіло жити без нього. Я підвелася та попрямувала до ванни. Привівши себе до ладу, я набрала свою найкращу подругу Юлю та вирішила запропонувати піти до клубу, що незвично для самої себе

- Привіт, Юля. Пропоную сьогодні піти до клубу- швидко сказала я та обрала гарну зелену сукню трішки вище колін, з гарним V-вирізом та вже почала крутити локони. Ця сукня була улюбленою Демієна

- Нічого собі пропозиція. Окей, я вже збираюся- швидко відповіла Юля та відключилася. Я почала робити легкий макіяж. Закінчивши з ним, я підфарбувала губи червоною помадою, взула до коліна замшеві ботфорти, я вийшла з квартири. Сподіваюся, що вечір буде без сюрпризів.

***

Як гадаєте, чи справді вечір в клубі пройде без сюрпризів? Діліться своїми враженнями та думками в коментарях

Наступний розділ буде від Демієна

Гарного вечора)