Пролог

Складно вигадати жарт, коли тебе про це просять.

Навіть якщо поряд лежать кілька примірників із прикладами, а на екран навпроти твого крісла транслюють, як вдало “жартує” хтось інший… Багато інших засмаглих, оголених і вельми вправних у цій справі людей. На будь-який смак: блондинок, брюнеток, руденьких, інколи одночасно…

Взагалі-то, я люблю “пожартувати”. Який дорослий і здоровий чоловік цього не любить?

Але якимось чином лікарняний дух просочується навіть у цю комфортно обставлену кімнатку та збиває мені весь ритм… Тобто жартівливий настрій. І «почуття гумору» здувається та відмовляється виконувати свої прямі обов’язки.

– Владе, любий, ти впевнений, що не хочеш трохи моєї допомоги? – обережно шкребеться під дверима моя дівчина.

– Ні! І не відволікай мене більше!

– Вибач… – кроки віддаляються.

Знову тиша з коридору, приглушені звуки чужих «жартів» із динаміків та докірливо пуста стерильна пляшечка на столику.

Це все Лара винувата…

Хоча, ні. Звичайно, ні. Нащо я на неї зірвався?

Тяжко зітхаю. Нерви здають…

Насправді я маю бути вдячний її наполегливості. Та, всупереч логіці, просто зараз злюсь на неї і не хочу бачити.

Саме ця прибічниця здорового харчування, вітамінів та профілактичних оглядів затягла мене до багатопрофільної сучасної клініки.

Дуже вчасно затягла!

Новоутворення невелике і, за прогнозами спеціалістів, доброякісне. Проте місце, у якому вони його знайшли… дуже близько до джерела моєї «фабрики гумору». Тож якщо операція піде не за планом…

Не те щоб я змалечку мріяв стати багатодітним батьком. Проте й до чайлдфрі себе не відношу.

У Лари схожа ситуація. Її фітнес-блог лише набирає обертів, а контент-план розписаний на кілька років наперед і не передбачає материнства.

Колись у майбутньому, звичайно, це питання буде більш актуальним. І ми його обдумаємо. Та не зараз.

Не у двадцять п’ять, коли тільки розібрався, як нормально заробляти та гарно відпочивати. На мене чекає купа набагато цікавіших, прибуткових і веселих справ, ніж виховання замурзаних малюків.

Але процедура – є процедура.

Словом, я маю зібратися з духом та заповнити цю довбану склянку. Про всяк випадок.

Негайно!

Команда лікарів уже чекає, операційна підготовлена, і сам я теж… підготовлений у найнеймовірніших місцях. Ще й одягнений у подобу халата, який розстібається із «чорного входу».

Цей накрохмалений і трохи шкарубкий халат викликає відчуття вразливості, безпорадного страху та легкої огиди до себе.

Стає незатишно у власному тілі, погляд нервово бігає, а долоні неприємно холонуть.

Від усього цього сороміцькі картинки на екрані лише дратують…

Ні, з такими думками я точно ніколи не доберусь до операційної, не позбудусь зайвого шматка тканин і не забуду про цю медичну «пригоду».

А я дуже хочу про неї забути. Дуже!

Тому відкидаюсь на спинку крісла, намацую пульт і вимикаю примітивне відео до біса.

Так…

Потрібно щось краще. Вишукане, але надійне, потужне. Першоджерельний еротизм…

Щось дуже особисте та неодмінно заборонене… Недосяжність плоду, як відомо, підвищує його бажаність.

І… ось воно!

Поміж інших вражень зблискує одне. Фактично це невинний спогад із пубертатного віку. Але він яскравий та приголомшливий. Особливо, коли пам’ять починає підкидати все більше пікантних і смачних деталей. А згадувати там було що.

Вчителька на заміну…

Молода та ще не загрубіла голосом і нервами жінка.

Деякий час вона намагалася викладати нам геометрію.

Проте пацаняча частина могла лише, отетерівши, досліджувати її власну видатну геометрію.

І застебнуті до горла строгі білі блузки мало чим цій жіночці допомагали. Вони лише збільшували й без того об’ємні об’єми та принадливо натягували тканину, утворюючи довкола ґудзиків майже непомітні щілинки. Такі собі магнітні аномалії для очей.

А коли ця соковита білявка схилялася до журналу, чи різко оберталася від дошки, м’які пружні хвилі прихованих скарбів збурювали в моєму тілі такі гормональні шторми… що з тих уроків я пам’ятаю лише фасони її кофтинок.

Для того, щоб отримати справжні знання з предмета, довелося брати індивідуальні заняття в метушливого та гнівного дідка-математика.

Проте й досі деякі геометричні терміни та фігури викликають у мене легку та приємну тахікардію.

І тепер я дістаю ці клаптики перших гарячих фантазій і розкручую їх у вже дорослих та вигадливих сценаріях.

Обличчя тої панянки вже не пам’ятаю, лише її пухкі губи та контрастні перепади тіла. Плавкі округлі форми, світле волосся, яке я б звільнив із тугого класичного вузлика на потилиці та розкидав на високих жіночих пагорбах, а потім зібгав і намотав на зап’ястя…

Ну ось і все. Закриваю ємність із наклеєною етикеткою.

«Голуб Владислав Олексійович»

Кладу пляшку в спеціальний контейнер та йду на наступний рівень випробувань медициною.

Сподіваюсь, ця баночка ніколи мені не знадобиться.

Трохи померзне в кріобанку, поки я проходитиму реабілітацію та здаватиму контрольні аналізи, а потім… Згине в каналізації? Чи як таке утилізують?

Та це вже не мої проблеми. Медичний персонал закладу розбереться.