8

Перед тим як увійти до кабінету шкільного завгоспа, директор на мить зупинився, глибоко вдихнув, легко постукав і не чекаючи відповіді рішуче відкрив двері та переступив поріг.  

– Добро ранку, Мирославо Василівно! – звично промовив Петро Матвійович і буквально осікся на півслові.

Схиливши голову, підлегла сиділа, за своїм робочим столом, заставленим якимось документами. Почувши його привітання вона швидко підняла погляд, і в жіночих очах чоловік відразу запримітив сріблястий проблиск сліз. Серце у директора тривожно тенькнуло від думки про те, що у завгоспа якісь неприємності, і серйозно поговорити сьогодні їм скоріш за все не вдасться. Та відкладати розмову було неможливо, тож ще раз глибоко вдихнувши, поцікавився:

– Зайняті якимось важливими справами, чи маєте вільну хвилинку, щоб трішки побалакати?

Пелену сліз на очах Мирослави Василівни прорізали промінчики неприкритого здивування коли вона відповіла:

– Складаю табель зарплат нашим кочегарам.

– Це може й трохи зачекати, – заспокійливо мовив Петро Матвійович і швидко додав: – Може зробите нам кави?

Завгосп вражено шмигнула носом, похапцем заховала документи в шухляду столу і взялася за електричний чайник з чашками. Чоловік не надто любив каву, більше віддавав перевагу чаю, та треба було якось виграти ще хоч дещицю часу, щоб навести лад в голові і врешті-решт зібрати докупи всі свої розпорошені думки. Розмова мала вийти нелегкою, серйозною, і старий педагог напружено підшукував потрібні слова для неї.

Зрештою, що він прагне донести цій жінці? Що мимоволі закохався в неї, хоч і сам ще не впевнений остаточно в своїх почуттях. Що зараз панічно боїться втратити її, та водночас так і не наважується впустити сповна в своє особисте життя. Що стидно зізнатися навіть собі в своїх гарячих емоціях, бо вважає що вже застарий для них. Та чи потрібно все це Мирославі, у якої і без нього всяких турбот та клопотів вистачає? Чи захоче вона слухати його, а головне хоч частково зрозуміти почуте?

Вода в чайнику закипає, і Мирослава наповнює чашки гарячою водою. Відсьорбнувши ароматною напою, Петро Матвійович вже втретє робить глибокий вдих й починає говорити. Промова його довготривала і дещо сумбурна. Намагаючись поділитися всім що накипіло, директор неабияк хвилюється, а від цього нерідко плутається в словах, і недоладно перескакує з одного на інше. Потім, наче схаменувшись, поправляється, повертається до незакінченого, і знову все заплутує. Та вона уважно слухає і не перебиває розповідь чоловіка.

Петро Матвійович відверто розказував про своє минуле. Про те як йому стало важко після відходу в небуття дружини. Як було складно сприйняти те що її вже немає з ним, і як довго не міг змиритися з тою холодною одинокістю, що поселилася відтоді в його душі. Він зізнавався, що давно був поставив хрест на своєму особистому житті, вважаючи що майбутнє приготувало для нього лише непривітну старість на самоті.

Однак чоловік помилявся, і доля подарувала йому ще один шанс поринути в фантастичну казку. Трапилося таке, про що він й мріяти вже не смів. В серці старого вчителя нещодавно поселилося полум’яне почуття. Він палко закохався в одну жінку, якою тепер буквально марить і вдень, і вночі. Вона розумна, добра, щира й надзвичайно вродлива наче справжня королева. На превеликий жаль, ця прекрасна дама вочевидь й гадки не має про його уподобання, а йому не вистачає мужності та рішучості самому зізнатися їй в цьому.

Закінчив свою розповідь Петро Матвійович наступною фразою:

– Бачите, Мирославо Василівно, на якого безвільного тюхтія я перетворився тепер. Не знаходжу відваги відкритися тій кого полюбив, і замість того накидаюся на безневинних людей мов шолудивий собака. Вибачте за всі несправедливі образи, та не тримайте зла в своїм серці на старого закоханого слабкодуха.

Після цих слів директор встав і вже збирався залишити кабінет шкільного завгоспа, та раптом щось його зупинило. В голові чоловіка, наче гострою блискавицею, промайнула думка, що його улюблені літературні герої, з далекого дитинства, так ніколи б жалюгідно не вчинили. І вже не замислюючись про можливі, подальші наслідки, Петро Матвійович наблизився впритул до жінки, ніжно пригорнув до себе і жадібно вп’явся губами в її гарячі вуста…