Глава третя

Тамалія

На ніч про всяк випадок замкнула його, хтозна, що в голову спаде. Не здивувалася б, якби придушив мене своїм батогом і в черговий раз спробував втекти. Хоча начебто не дурень, повинен розуміти, що на Тарині це практично неможливо, а вбивство жінки обійдеться йому дорожче, ніж смерть. Але всеодно, про всяк випадок.

Як знати, раптом він уже на такій стадії, коли і себе заодно готовий?.. Аби припинити весь цей жах, в який перетворилося життя.

Помучилася трохи, згадуючи, чи немає там чого такого, з чого можна було б знаряддя самогубства зробити. Завдяки своєму спецнавчанню вигадала безліч способів, накрутила себе до ручки, ледве не помчала до нього зупиняти. Ледве заспокоїлася. Сподіваюся, спить. Нехай відпочине. У нас важкий шлях попереду. Сподіваюся, йому не настільки погано було, щоб...

Так погано йому було, ідіотка. Ти ж бачила, наскільки.

Але ж всеодно вибрав життя. Хоч таке. Нехай відпочиває...

Антер

Перша ніч в цьому будинку. Лежу. Міркую. Вірніше, намагаюся. Здавалося, не зможу заснути, але раптом навалюється така втома. Лежу в ліжку. На чистій постелі. Всього кілька разів за день пульт натискали, і то не хазяйка.

Правда...

Зціплюю зуби, відчуваю приплив крові, що за ідіотська особливість – трохи що, червоніти... Й не відзвичаїти ж, мимоволі виходить.

Вистачить вже! Скільки можна мучитися через своє рабське становище? За стільки років міг би звикнути, що на всіх інших людей ти будеш дивитися тепер тільки від низу до верху. І на потворних бабусь, і на симпатичних дівчат із солом'яними волоссям.

Та й не відомо ще, хто під цією зовнішністю ховається. Раптом як з'ясуєш, що у неї на думці, знову жити не захочеться? Всі господарі – звірюки рідкісні.

Але сьогодні замість очікуваного вечора кошмарів, коли новий господар експериментує, розглядає реакції і перевіряє поріг витривалості, вийшов, можна сказати, й непоганий вечір. Неприємний і важкий для мого самолюбства, але ж без цього дикого болю. Переживу.

Потрібно поки поспати. Раптом завтра щось зміниться, якась можливість з’явиться?

Раптом вона мене своїй подрузі все ж віддасть, а та на іншу планету полетить...

У мріях про те, як вириваюся на свободу, відключаюся.

Тамалія

З ранку підскакують ні світ, ні зоря, споліскують, нерви на межі, кидаюся до Антера в кімнату, заглядаю тихесенько. Спить. Обличчя розслаблене, а я так боялася, що кошмари почнуться. Хоча вони, напевно, ще попереду.

Спи, мій хороший. Відпочивай.

Тихо-тихо прикриваю двері – мабуть він привчений підскакувати при зміні дихання господаря – залишаючи замок відкритим. Спускаюся, запускаю комбайн, роблю легку розминку. Знову споліскуюся. Їм.

Час наближається до одинадцяти. Починаю хвилюватися. Не витримую, знову тихесенько заглядаю в кімнату.

Треба ж, вже піднявся! Одягнувся навіть, в легкі спортивного вигляду штани і футболку з мого пакета. Стоїть біля вікна, розглядає невеличкий садок – вікно спальні виходить не на дорогу – і сусідські котеджі зі своїми садками далі.

– Думала, ти спиш ще, – посміхаюся. Різко озирається, прямо в русі опускаючись в улюблену позу покірності:

– Вибачте, пані... Ви не сказали, що мені робити з ранку, і я... чекав, доки покличете.

– М-ммм... йдемо поїси, і все обговоримо.

Киває, поглядає напружено.

– Вставай-вставай, – кажу. Підіймається. Проходимо в кухню-їдальню. Саджаю на сидіння. Дивиться, як дістаю з комбайна його тарілку.

– Пані... може я сам... – трохи зніяковіло.

– Так я вже, – посміхаюся. – Снідай.

Сідаю поруч, дивлюся, як він їсть не дуже смачну, але корисну порцію, не дозволяючи собі кривитися або висловлювати невдоволення.

– Як спав? – питаю.

– Дякую, пані, давно так не спав...

Сподіваюся, щиро.

– Так ось, – продовжую. – Ти, певно, розумієш, чому я тебе закриваю на ніч.

– Як вам буде завгодно, пані.

– Я хочу, щоб ти розумів.

Дивиться.

– Я розумію, – начебто усвідомлено.

– Добре. З ранку, як тільки прокидаюся, одразу ж іідчиняю твою кімнату, тобі зовсім не обов'язково сидіти в ній. Можеш йти їсти, вмієш користуватися комбайном?

Киває.

– Загалом, займайся, чим подобається, якщо тільки мені не потрібно кудись йти.

– Я завжди буду супроводжувати вас?

– Поки що так.

Антер

Намагаюся систематизувати правила. Здається, вона не може зрозуміти, для чого я їй і що зі мною робити. Або навпаки, занадто добре розуміє все, включаючи мій стан, і отримує задоволення, замовчуючи й недоговорюючи.