05.10.

Продовжую розписувати, який чудовий пан Корнель, і як добре мене прийняв, і який дістався недолугий раб, не слухається наказів, зовсім дурний, та ще колишній господині не догодив, вона на ньому так і написала – «огидний коханець». Лерка вишукує крихти інформації, а заодно хочу попередити, що нікуди його не подіну, що не позбудуся, і в разі чого вона повинна буде подбати про того, кого я взяла під свою відповідальність. Знаючи мене, уважно стежачи, як складаю слова і фрази, яким тоном і з якими інтонаціями кажу, Лерка робить свої висновки – вірю, що в більшості вірні.

Поклавши сітьовик, майже машинально беруся за пульт, мало не проводжу пальцем біля сенсорних кнопок, але лякаюся – раптом випадково спрацюють. Починаю з захопленням перераховувати всі чудові функції пристрою. Лерка мовчить кілька секунд – в себе приходить. Після підхоплює, починає захоплюватися. Ага, а не нудить тебе там, дівчинко? Мене вже майже.

– Загалом, як зустрінемося на довше, обов'язково дам тобі покористуватися, це так прикольно, він все виконує, що не накажи...

– Обов'язково, мені вже хочеться покористуватися! – відгукується Лерка. Про вивезення запитує, якщо розшифрувати. Ну як ми його вивеземо? Та й хто дозволить? З начальством потрібно узгодити... Втім, вона це теж усвідомлює, так як додає:

– Але в цей раз у мене буде дуже мало часу, а з тобою все-таки більше побачитися хочеться.

– Цього разу я і не дам, сама не награлася.

Відчувши тихий потік повітря, подумки лаюся, дивлюся вниз. Антер вже сидить біля ніг, опустивши голову, як йому вдалося так безшумно підійти? Горе ти моє, що ж ти собі надумав, а? Ми-то з Леркой не таринською, а спільною мовою говоримо, виходить, знаєш і його. Гаразд, в разі чого, легше пояснюватися буде.

– Вибач, раб сваволить, піду розбиратися, значить, завтра з ранку в «Земній чашечці», – скоріше закінчую розмову і відключаюся.

– Ти ж залишився відпочивати в кімнаті, – намагаючись приховати роздратування, звертаюся до раба. Потрібно було замкнути! Піднімає голову, дивиться очима побитої собаки:

– Вибачте, пані, я випадково почув і...

– Підслуховував?

– Що ви, пані, будь ласка...

Виявивши, що все ще тримаю пульт в руці, кладу його в сейф, захлопую дверцята. На обличчі Антера відбивається полегшення з деяким здивуванням, після – розуміння. І що ось йому сказати?

Раптово піднімається – з цікавістю очікую – і відправляється до вхідних дверей, на ручці яких так і залишився висіти входить в комплект батіг. Мабуть, без батога раб не в кайф, дарма що є пульт від чіпа в голові.

Підходить, опускається на коліна, простягає мені. Чудово. Від несподіванки беру, заодно і розгляну.

Поки з огидою роздивляюся шершаву, неприємну навіть для легкого дотику поверхню, встигає повернутися спиною і задерти сорочку.

– І що далі? – цікавлюся.

– Ви ж всеодно будете розбиратися. І я вас дійсно підслухав, хоч і не навмисно. Краще так, ніж... – судячи по судомному ривку голови, метнув погляд на сейф.

Антер

Почувши розмову, підходжу до дверей, трохи відчиняю. Покарають, певно, але раптом вийде хоч щось з'ясувати.

Ага, розмріявся, ідіот. Хіба мало тебе обнадіювали, щоб потім ще болючіше носом ткнути в те, хто ти тепер є? Вільну підпише, як же.

А пан Корнель у нас який чудовий, виявляється! І раба якого цікавого подарував... Тупого, правда, розпоряджень не виконує, повторювати доводиться, зате до нього такий пульт додається, зі стількома функціями... Зараз як натисне випадково, або не зовсім випадково... Он в руках крутить аж захлинається, як розписує... Угу, і подружкам всім дасть свою нову річ покористуватися, тільки ось сама награється...

Звичка ходити безшумно виробилася у одного з господарів, який ненавидів, коли його щось турбувало або відволікало від головного: творив він. Мистецтва з дівчатами, у яких фігури були гіпертрофовані в деяких місцях. Стільки рабинь-натурниць перевів, скотина. За необережний шерех міг відлупцювати до посиніння. Правда, пульт не любив, рідко користувався. Зате рука яка важка була... і в медкабіну не пускав, саме гоїлося.