04.10.

Антер

Лежу, приходжу до тями. Ліжко, треба ж. Не пам'ятаю, коли останній раз на ліжку спав. Та ще такому зручному. Кімната як кімната, колись і у мене була своя... Не буду перенастроювати, хтозна, що господині завтра спаде. Цікаво, вона дійсно розгубилася, не очікувала такого подаруночка? Або в неї просто стиль такий? Чому одна живе, приїхала звідкись? Що там за історія? «Відігравайся», сказав Корнель. Може, це вона так відіграється?

Спати не можу, хоча й хочеться. Чую, як вона ходить внизу, кожен раз із завмиранням чекаю, що дістане пульт, покриваюся липким потом, повертаюся на живіт, закушуютчи подушку. Добре б, якби вона кудись на іншу планету поїхала. Може, одна, тому що в роз'їздах? Жодного разу не бачив її, супроводжуючи Аміру. Може, вдалося б втекти... Ненавиджу Тарин.

А все ж таки... я цілком міг би позбутися її. Необережно вона прибрала цей пульт. Правда, довелося б позбутися і себе, тому що коли мене зловили б, навіть перебування у Аміри здалося б казкою.

Кілька хвилин всерйоз обмірковую, чи готовий на це. Але дурна безглузда надія продовжує міцніти. А раптом... ні, в те, що вона мене відпустить, не повірю, звичайно, але раптом вдасться втекти...

Ненавиджу ці ваги.

А ще... поруч з господарем спрацьовує щось глибоко всередині, і просто не можеш змусити себе підняти руку. Страх, все поглинає страх, який свідчить про те, що у господаря стільки різних способів заподіяти тобі біль. І якщо він не використовує один – готуйся, значить, у нього в кишені припасений інший і він тільки й чекає, коли ти розслабишся або оступишся... Мабуть, це щось на рівні рефлексів і підсвідомості.

Пам'ятаю, як я вихопив у одного з господарів пульт. Руки спалахнули болем, одразу ж покрилися пухирями, але я жбурнув його, з усією сили натиснув ногою... Босий, моментально опалившись нестерпно гарячим дотиком... В голові вибух болю, ніби усі кнопки відразу підключили. І обличчя господаря. Боги, ніколи не забуду. Не перелякане, ні. Смакуюче. Тоді я вперше дізнався про те, що управління чипом можна проводити із загального комунікатора. Про те, що таке працювати обпаленими руками, на яких постійно лопається шкіра. Тиждень ходити босоніж на обпалених ступнях і зі спиною, на якій немає живого місця. А, я ж річ, правильно? Чому б мене не підключити, як всі прилади, до мережі вдома господаря? Пульт зламаний, а сигнали все ті ж. І я звиваюся на підлозі...

– Щоб надалі не кортіло, раб. Вставай, чого розлігся? Думав, знищиш пульт, і вільний? Думав, господарі такі бовдури, що в них немає ніякої перестраховки від таких розумників, як ти? Сподіваюся, ти запам'ятав урок, раб?

У медкабіну я потрапив через тиждень. Останні дні просто вилетіли з пам'яті. Мабуть, був зовсім на краю. Тільки безперервний, нестерпний біль в кожному нервовому закінченні і тремтіння до одуріння, нічого, крім тремтячого навколо світу і стуку, і хрускоту зубів...

Отямився в бараку в очікуванні нових торгів. Господи, нічого не боліло.

Раб запам'ятав урок.

Тамалія

Пізній виклик міжпланетного комунікатора.

Дзвонить Лерка! Невже наразі на підльоті? Моя зв'язкова. За нинішньої версії – шкільна подруга з Гіами-2, Чара. Перша, «пристрілювальна» зустріч.

– Уявляєш, проїздом, вирішила з тобою побачитися, тільки не кажи, що не можеш, коли вийде в наступний раз... – торохтить Лерка. Відповідаю, вставляючи в діалог кодові фрази і передаючи інформацію. Дідько, як же хочеться обговорити з нею все! Розповісти, порадитися!!

Підходжу до сейфу, заховати сітьовик (ніколи не залишаю його на столі навіть ненадовго), продовжую тараторити, відчиняю дверцята. Акуратно перекладаю в сторону пульт.

Лерка ненадовго замовкає. Заповнюючи паузу, а заодно передаючи інформацію, вимовляю:

– Уявляєш, пан Корнель мені раба подарував!

Лерка не дозволяє собі й секундного замішання, тут же підхоплює:

– Ух ти! Справжнього?! І що ти з ним робитимеш, Ямаліто?

Чорт! Чорт, чорт! Він же оформлений на неіснуюче ім'я, я навіть довести не зможу, що він мій... Якщо все складеться добре, можна буде перепродати собі ж...