П'яте ліжко

Глава 1

Після тієї ночі з «Останнім автобусом» минув рівно місяць. Цілих тридцять днів без проклятих під'їздів, безіменних квитків, моторошних водіїв та інших принад, які останнім часом чомусь так і липли до їхньої компанії.

Після повернення Марка вони вчотирьох урочисто поклялися більше не лізти в жодні паранормальні діри. Причому Ярина навіть запропонувала оформити цю обіцянку письмово, поставити підписи й повісити документ на стіну, щоб у разі чергової геніальної ідеї було чим тикнути Маркові в обличчя.

Утім, відмовлятися від популярності хлопці не збиралися.

Їхній TikTok-канал продовжував набирати підписників. Відео з колодязем перевалило за мільйон переглядів, а уривки з попередніх ефірів досі розліталися мережею. Тарас уже придбав новенькі мікрофони, потужний павербанк і тепер старанно відкладав донати на хорошу камеру. Марко ж із задоволенням приміряв на себе роль знаменитості, відповідав на коментарі, сперечався зі скептиками й регулярно розповідав підписникам байки під час вечірніх стрімів.

За цей місяць у житті хлопців відбулася ще одна зміна: вони почали жити разом.

Усе сталося досить буденно. Власник квартири, яку орендував Марко, одного прекрасного дня повідомив, що вирішив продавати житло. Дав хлопцеві два тижні на переїзд і навіть побажав успіхів у пошуках нового помешкання. Щоправда, від цього побажання Маркові дешевше не стало.

Знайти пристойну квартиру за студентські гроші виявилося ще тим квестом. Після кількох переглядів, де за ціну нормального житла пропонували кімнату з пліснявою, продавленим диваном і господинею, яка забороняла приводити гостей, Марко почав серйозно розглядати перспективу повернення до батьків.

Тарас урятував ситуацію.

Він мешкав у двокімнатній квартирі своєї тітки, яка кілька років тому переїхала за кордон. Батьки Тараса жили в іншому місті, тож на час навчання тітка дозволила племінникові користуватися житлом, оплачуючи лише комунальні послуги. Друга кімната стояла порожньою, якщо не рахувати коробок зі старими речами та тренажера, який ніхто не вмикав років п'ять.

— Переїжджай до мене, — запропонував Тарас, коли Марко вкотре поскаржився на ціни оренди. — Комуналку поділимо навпіл, продукти теж. І не доведеться тобі жити в підвалі з тарганами.

— А ти витримаєш мою присутність двадцять чотири на сім?

— Я вже пережив із тобою квартиру сорок п'ять, колодязь і прокляту маршрутку. Думаю, якось упораюся.

— Тобто ти визнаєш, що я чудовий сусід?

— Я визнаю, що в мене дуже низькі вимоги до співмешканців.

На тому й домовилися.

Щоправда, вже першого тижня Тарас пошкодував про власну доброту, коли виявив у холодильнику порожню коробку від піци, у ванній — три Маркові рушники, а на кухонному столі — записку: «Кава закінчилася. Купи, будь ласка. Твій улюблений сусід».

Зате тепер їм було набагато зручніше працювати над каналом. Не доводилося домовлятися про зустрічі, тягати обладнання через пів міста чи чекати, поки хтось із них звільниться. Після занять вони поверталися додому, вечеряли, обговорювали нові ідеї, а ввечері вмикали камеру й виходили в ефір.

Злата з Яриною ставилися до цього спокійно. Головне, що хлопці більше не збиралися серед ночі перевіряти покинуті будівлі й виконувати божевільні завдання підписників.

Принаймні саме так дівчата думали. Бо була одна невеличка деталь, про яку Марко з Тарасом вирішили поки що промовчати. Якось під час чергового стріму один із глядачів пожартував, що з їхнім досвідом давно час відкривати детективне агентство.

Маркові ідея сподобалася настільки, що вже наступного вечора він урочисто оголосив про початок прийому замовлень на приватні розслідування.

Тарас дізнався про це, сидячи за сусіднім столом.

— Ти що зараз сказав? — перепитав він, знімаючи навушники.

— Що ми відкриваємо агентство.

— Яке, нахрін, агентство?!

— Детективне. Ти взагалі слухаєш?

— Марку, ми студенти! Яке ще детективне агентство?!

— Молоде, перспективне. З величезною аудиторією й двома надзвичайно талановитими засновниками.

— Один із яких явно потребує психіатра.

Але підписники ідею підхопили. Уже до кінця ефіру хлопцям надійшло кілька повідомлень від людей, які хотіли, щоб ті допомогли розібратися з дивними сусідами, підозрілими знайомими та іншими цілком земними проблемами.

Тарас пручався ще кілька днів. Зрештою погодився, але висунув умови: ніякої містики, ніяких нічних вилазок, ніяких проникнень на чужу територію й жодних ситуацій, у яких доведеться рятувати Маркову дупу.

— Тобто ніякої цікавинки, — підсумував Марко.

— Тобто ніякої кримінальної справи на нас двох.

Так і народилося «Детективне агентство двох геніїв».

Назву, звісно, придумав Марко.

Тарас пропонував щось коротше й пристойніше, але після тридцяти хвилин суперечок махнув рукою. Тим паче перші клієнти вже почали писати.

За місяць хлопці встигли розкрити три справи.

Першим був «привид» на складі місцевого кафе, який щоночі крав продукти й вимикав камери спостереження. Марко вже готував газовий балончик і сіль, але насправді ковбасу потайки виносив кухар. За викриття злодія хлопці отримали 1500 гривень. Марко потім ще довго обурювався, що навіть злочинці нині пішли якісь нудні.

Другою справою став «полтергейст», який ночами гупав у стелю клієнтки. Тарас розставив апаратуру, а Марко три години мерз у кущах під під'їздом у чорній шапці. Винуватцем виявився студент із квартири поверхом вище, який грав на електронних барабанах у навушниках. Ще 2000 гривень у скарбничку.

А третя справа взагалі виявилася мелодрамою. Дівчина попросила простежити за хлопцем, який останнім часом кудись зникав вечорами. Марко вже уявив себе Джеймсом Бондом, але об'єкт стеження просто ходив на уроки танців, щоб влаштувати коханій сюрприз на річницю. Тарас ледве переконав друга не псувати романтику й обмежитися повідомленням замовниці, що жодної зради немає.

Кілька тисяч гривень додаткового заробітку неабияк тішили хлопців. Вони вже почувалися справжніми професіоналами.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше