Глава 23.

Дивлячись на недобро так усміхненого Влада, я акуратно задкувала, намагаючись врятуватися від аж ніяк не веселого перевертня.

Той посміхатися перестав і похмуро глянув на Маркова.

- Ой, даремно ... - Протягнула Софія.

Власне, Сергій, здається, теж прийшов до такого висновку, тому що спробував вирватися з мого захоплення, щоб не стояти між мною і перевертнем, але зазнав невдачі. Безглуздо намагатися позбутися переляканої і панікуючої відьми, пане.

- Якийсь він неадекватний, - повідомила я Софії, косячись на її брата.

Проте та тільки посміхнулася і повідомила:

- А він таким став десять років тому, коли батько вирішив, що настав час хлопцеві вже й алкоголю хлібнути.

Так от воно що…

- Хлібнув?  - Уточнила у дівчини.

- А то, - відповіла вона.  – Потім усією родиною його пити відучували.

Ступінь доброти Влада досяг мінімального значення, і він гаркнув:

- Софія, годі вже брехати!

Які ми недружні, наче нас проти вовни погладили.

До речі, щодо цього.  Я подумки зробила собі замітку на майбутнє спробувати.

Тим часом Софія дзвінко засміялася і показала братові язика.

- Вона мені подобається, - промовила я, схвально дивлячись на дівчину.

- Попроси її перетворитися на манула, тоді взагалі від розчулення здохнеш, - невдоволено буркнув Рогов.

Софія, що зашипіла, скривджено глянула на брата, але скандал вирішила не влаштовувати.  Залишалося сподіватися, що цю фразу вона родичу ще пригадає.

Тим часом Влад підійшов до дивана і звалився на нього.  Фіалочка не без інтересу звернула листочки у бік перевертня, немов питаючи: «Може, й цього обстріляємо?»

Вирішивши не відмовляти собі в цьому задоволенні, відправила рослині сигнал про запуск грудки землі, і наступної секунди він уже летів у бік кошака.

Здивований до глибини душі Влад ухилитися не встиг, і тому я з радістю спостерігала за тим, як за мить той витирав обличчя рукавом толстовки.

Сергій тепер уже зі співчуттям дивився на Рогова.  Створювалося відчуття, що він ось-ось простягне хлопцеві руку і запропонує об'єднатися проти моєї скромної персони.

Але ж ні.

Він тримався.

Цей шкідливий чаклун ображено зиркав у мій бік, але ніяких дій не робив.

А ось Рогову мовчки сидіти набридло, тому він поцікавився:

- Може мені хтось пояснить, що тут відбувається?

Скромно похнюпившись, повідомила:

- Фіалочку ось треную.

Перевертень, що закотив очі, попросив:

– Давай серйозно.

- Так і є, - вирішив все ж таки підтакнути йому Сергій.

Оп-па, які ми зухвалі, виявляється.

Недобро примружившись, вмостилася в кріслі, закинула ногу на ногу і почала:

- Ти хочеш, щоб говорили серйозно?  Добре. Тоді почнемо з того, хто саме підірвав частину вашого будинку.

Закашлявся Сергій відразу перекинувся на мій бік.

- Ні-ні, мені подобалася і та манера, в якій ми до цього спілкувалися, - протараторив хлопець.

А що це ми струсанули?  Давай, чаклун, яйця в руки і бігом зізнаватись!

Така перспектива, однак, бідолашного не радувала, і він сам почав розповідати прийнятні, на його думку, відомості:

- Ми з Соломією є представниками дещо іншої раси.

- Ми відьми, - гаденько посміхнувшись, доповнила я.

О, цей скрип зубами у виконанні Маркова!

Це було чудово.

А ці підібгані губи, цей злий блиск в очах!

Краса, та й годі!

Може, намовити фіалку, щоб ще раз його атакувала?

Однак у Рогова були інші плани.  Кашлянувши, хлопець привернув до себе нашу увагу та уточнив:

- Відьми?

Скромно похнюпившись, кивнула.

Так, ось такі ми пристойні та доброзичливі відьмочки.  І нас тут дві, так-так.

- Страшні, сиві та відьми, що чаклують над котлами?  – продовжив допитуватися перевертень.

Ось це ти даремно сказав, товаришу.

- Я ж не кажу тобі, що ти блохаста кішка, - буркнула я.

Судячи з стиснених губ Влада, краще б я і далі мовчала.

Однак сказаного не повернеш, тому довелося відповідати безпосередньо на питання Рогова:

– Ні, ми не такі.  Ми ось цілком молоді, нормальні.  Одна з нас взагалі навіть не дівчина.

Кинувши погляд у бік Маркова, вирішила виправитися:

- Мабуть.

Сергій був готовий битися головою об стіл від безвиходу.  Заважало йому, мабуть, тільки сусідство фіалки, до якої він тепер не наближався.

- Зате я вогнем добре володію, - гордо вимовив чаклун.

Тепер Рогов дивився на мого недолугого напарника вже з великою повагою.

- А вибухи він взагалі чудові влаштовує, - вирішила теж похвалити хлопця я.

На обличчі Маркова відбилася така гама емоцій, що я навіть на мить злякалася.  Ймовірно, в даний момент бажання Сергія мене вбити було просто неймовірним.

А ось Рогов повівся більш дружелюбно.  Він тільки посміхнувся і промовив:

- Ну, я сподіваюся, що і будувати він вміє так само добре.

Судячи з незадоволеної моськи Сергія, ставати будівельником він найближчим часом не планував.  Однак хлопцеві пощастило: гострі пазурі тигра біля твоєї шиї – найкраща мотивація для початку освоєння цієї професії.

Тим часом Влад, пильно за нами спостерігав, поцікавився:

- А що ви ще вмієте?

- Соломія проклинає добре, - втрутився Сергій.

Ось вже зараза балакуча.

- Щоб ти подавився, - ласкаво звернулася до хлопця.

Сили, швидше за все, вже повернулися, бо однокласник справді закашлявся.  При цьому він хотів тишком-нишком показати мені кулак, але вчасно передумав - клопотати чергове закляття йому, мабуть, не дуже хотілося.

- Хочеш, на тобі покажу?  – охоче запитала у Влада.

Але перевертень тільки посміхнувся і відмовився:

- Обійдусь без цієї демонстрації.

- І багато втрачаєш, - прохрипів Марков.

- Не сумніваюся, - обізвався Рогов.

Сходи, що вели на другий поверх, заскрипіли, і незабаром по ній спустився високий темноволосий чоловік років сорока.  Підозріло нас усіх оглянувши, він запитав у Сергія: