П'ять тисяч за квиток до пекла

Розділ 21: Погоня за лаштунками

 

Автоматичний пістолет у лівій руці Сільвіо виплюнув останній патрон, і затвор заклинило у крайньому задньому положенні. У тиші занедбаного кінотеатру, де все ще літав пил і дрібна поролонова кришка від розірваних крісел, звук порожнього клацання бойка пролунав як смертний вирок. Сільвіо важко дихав, його ліве плече сіпалося від болю, а з роздробленого правого передпліччя на брудну підлогу великими темними краплями продовжувала литися кров.

Він гарячково підкинув голову вгору, намагаючись розгледіти в темряві кінопроекційної вишки силует того, хто так безжально і точно зняв його одним єдиним пострілом. Семмі «Професор» нагорі знову клацнув затвором гвинтівки. Сухий, металевий звук переміщення патрона в патронник віддався від стін «Оріона» чітко й беззастережно.

Сільвіо був професійним убивцею, але він не був дурнем. Він зрозумів, що його затиснули в перехресний вогонь. Хижо вилаявшись італійською, він з силою швирнув порожній автомат у мій бік, розвернувся  і, сильно кульгаючи та притискаючи поранену руку до грудей, кинувся бігти прямо через розбиту рампу на темну сцену.

— Сем, тримай зал! Обережно з Елен, вона десь під кріслами! — закричав я, вискакуючи зі схованки між рядами.

Я кинувся наздогін. Мої завеликі джинси трохи заважали бігти, але шалений адреналін глушив будь-яку незручність. Я злетів по тріснутих дерев'яних сходах на сцену, миттєво занурюючись у важку, затхлу темряву за лаштунками. Сюди з пробитих дір у даху великими струменями лився портовий дощ, створюючи навколо суцільну стіну з вологи та гулкого шуму. Навколо висіли обривки старого, напівзгнилого оксамитового декору, величезні дерев'яні рами колишніх декорацій та іржаві залізні противаги, які розгойдувалися від протягу, наче маятники на гігантських годинниках.

Попереду, за тридцять ярдів від мене, у блідому світлі далекого ліхтаря мигнув темний плащ Сільвіо. Він пробирався через лабіринти службових коридорів, прямуючи до чорного ходу для артистів.

— Стій, Сільвіо! Тобі нема куди бігти! — крикнув я, тримаючи «Кольт» на витягнутій руці.

Замість відповіді бандит штовхнув лівою рукою величезну, завалену старим мотлохом дерев'яну ширму. Вона з гуркотом і тріском повалилася прямо на прохід, перекриваючи мені шлях купою уламків, полотна та пилу. Мені довелося згрупуватися і перемахнути через цей завал з ходу, сильно забивши і без того хворе ліве плече об залізний кронштейн.

Коли я вискочив у вузький технічний коридор, Сільвіо вже штовхав важкі залізні двері, що виходили на службове подвір’я кінотеатру. Двері піддалися з пронизливим, іржавим стогоном. Бандит вискочив прямо під проливну портову зливу.

Я вилетів за ним через секунду. Дощ миттєво обпалив моє обличчя холодними, різкими краплями, намочивши фланелеву сорочку Семмі. Подвір’я кінотеатру було затиснуте між високими цегляними стінами складів і заваленого сміттєвими баками тупика. Сільвіо біг до виходу на набережну, важко переставляючи ноги, але залишаючи на мокрому асфальті чіткий кривавий слід, який дощ не встигав змивати.

— Все закінчилося, «Ніж»! — загарчав я, зупиняючись посеред подвір'я та ловлячи його силует у приціл «Кольта». — Твій квиток до пекла анульовано! Жодних калош, жодного Дона! Скидай швидкість!

Сільвіо раптом зупинився біля самого виходу з підкріпленого цегляного аркового проходу. Він повільно повернувся до мене обличчям. Його фетровий капелюх зник, мокре сиве волосся прилипло до лоба, а блідий шрам на підборідді підхоплював краплі зливи. На його обличчі не було страху — лише дика, звіряча ненависть загнаного в кут хижака. Лівою рукою він судорожно намагався витягнути з-за ременя штанів свій останній прихований ніж-стилет.

— Ти звичайний приватний невдаха, Рейнел... — прохрипів він, спльовуючи кров прямо на залитий водою асфальт. — Тобі не взяти мене живим. Дон Маретті дізнається... Він уб'є вас усіх...

Він зробив різкий, відчайдушний випад у мій бік, замахуючись довгим блискучим лезом левою рукою. Він йшов ва-банк, розраховуючи на останній, смертельний удар.

Я не став чекати. Мій «Кольт» звично і важко здригнувся в долоні. Один єдиний постріл тридцять восьмого калібру розірвав шум портової зливи. Куля влучила Сільвіо точно в центр грудей, зупиняючи його шалений біг на півслові.

Він застиг на мить, його очі піднялися вгору, ловлячи спалахи нічних ліхтарів, а потім ніж випав із його пальців, і важке тіло правої руки Дона Маретті з глухим сплеском упало прямо в брудну калюжу портового провулка. Все було скінчено. Права рука синдикату був мертвий.

Я повільно опустив гарячий ствол пістолета, важко дихаючи і підставивши обличчя під холодні краплі дощу. Папка під моєю сорочкою була надійно затиснута ліктем. Сільвіо більше нікого не шантажуватиме.

Я повернувся назад, усередину кінотеатру, через прочинені залізні двері. У залі глядачів уже панувала повна, мертва тиша. З вишки повільно, тримаючи гвинтівку на ремені, спускався Семмі. А з-під розірваних крісел першого ряду обережно, тремтячи від холоду та переляку, вилазила Елен Венс, дивлячись на мене очима, в яких більше не було колишнього холодного розрахунку — лише дикий, первісний страх за власну шкуру.

І саме в цей момент з боку головного фойє почулися нові, обережні кроки. Прокурор Гаррісон прибув на зустріч.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше