Розділ 71

- Ти що? Геть здоровий глузд втратила?! - голос Лоли розрізав повітря, сповнене передчуттям грози.

         Вона нервово намотувала круги біля відділку поліції, витоптуючи стежку на бруківці. Кожен її крок був наче цокання бомби уповільненої дії. Та раптом її погляд вловив знайому постать - Саран. Уся її роздратованість миттєво випарувалася, поступившись місцем нестримному бажанню підійти ближче.

         Лола різко змінила курс і рушила назустріч подрузі, її обличчя було маскою здивування та обурення.

- Не починай... Де Кайл? - Саран, здавалося, була виснажена до краю, але в її очах горів холодний вогонь. Вона навіть не підняла погляду на Лолу, дивлячись кудись повз неї, ніби шукаючи відповіді в порожнечі.

- Тебе справді хвилює твій син? - Лола не могла повірити власним вухам. Ця байдужість була для неї нестерпною.

- Не говори дурниць. - Саран відмахнулася, наче від настирливої мухи. Її голос був безбарвним, майже механічним.

- Як ти можеш увірватися в чужий дім та напасти на когось?! - Лола підвищила голос, її руки зметнулися вгору, немов намагаючись вгамувати невидиму бурю.

- Це було необхідно. - без емоцій відповіла дівчина, її погляд все ще був відсутнім. Здавалося, ніщо не могло пробити цю стіну відчуження, яку вона збудувала навколо себе.

- Ось такими діями ти підпсуєш собі репутацію і тебе виженуть з університету до біса! - Лола не могла стримати свого обурення. Вона знала, що Саран цінувала свою роботу та студентів, яких навчала.

- Якщо це допоможе знайти того, хто підлаштував аварію Алана - я готова до будь-яких вчинків. - в її голосі, вперше за цей час, з’явилася сталева нотка, яка змусила Лолу здригнутися. Це було не просто рішення, це була клятва.

- Що ти верзеш? Йди сюди. - Лола різко шарпнула Саран за руку, змусивши її зупинитися.

        Вони стояли тепер зовсім поруч і Лола могла розгледіти втомлені тіні під очима подруги.

- Лоло, не починай... я дуже втомилася. Справді.

            Втомлена дівчина й гадки не мала, що Емілі Скот написала на неї заяву. Її переповнювала злість та здивування, що ця жінка, яка сама творила беззаконня, була готова на такі мізерні кроки. Її розум відмовлявся приймати цю несправедливість.

- Коли ти зрозумієш, що ти не сама? Того, що було раніше - більш не буде.

- Я повинна знайти вбивцю... Лише так я можу заспокоїтись. - прошепотіла Саран, її погляд знову потьмянів, ніби вона занурилася у власні, лише їй зрозумілі, глибини болю.

- Ти думаєш, на це здатна пересічна людина? А раптом це серйозні люди, котрі ні перед чим не зупиняться?! - Лола спробувала вгамувати її, але Саран уже не слухала.

- То що мені тепер боятися? Закрити рота, бо я не маю такого впливу? - в її очах спалахнула небезпечна іскра, яка змусила Лолу відступити на крок.

- Для цього є спеціальні люди... Я говорила зі слідчою, що веде справу Алана. Вона зробить все, що в її силах. -  вона відчайдушно намагалася вхопитися за соломинку надії, яка, на її думку, мала б зупинити Саран.

- Не сміши. Ніби ти не знаєш, як ведуть усі справи в нашому містечку. - Саран різко розвернулася, не бажаючи більше продовжувати цю розмову. Вона зробила крок, але рука подруги знову зупинила її, на цей раз міцніше.

- Це не привід влаштовувати самосуд.

- Постав себе на моє місце... що б робила ти? Коли твого чоловіка зробили напівмертвим, а злочинець  десь гуляв на волі? - Саран повернула голову, її очі були сповнені такої сили, що Лола відчула, як її власні аргументи поступалися аргументам своєї подруги. Це змусило її зніяковіти.

- Я не така, як ти... в мене немає такої сліпої відважності. - зізналася Лола, її голос звучав, як шепіт.

        Вона розуміла, що перед нею стояла жінка, яка вийшла за межі звичайного людського розуміння.

Жінка, яка здатна на все, аби досягти своєї мети.

       Саран кинула на неї лише один швидкий погляд, щось у ньому змінилося. Між ними промайнуло мовчазне розуміння. Вона розвернулася і, не кажучи ані слова, попрямувала геть від відділку, лишивши Лолу стояти на місці, оглушену тишею, що настала після цього вибухового діалогу.