38. Віка. Чудовисько...

Я відчуваю себе жахливо… Я ж була готова… Я довіряю йому, я кохаю його, ну чому, чому я так вчинила…

Сльози скочуються з очей, я не сплю всю ніч. Мені страшно вийти на кухню зранку, я боюсь знов побачити його таким злим, як вчора. Я ніколи ще не бачила Славу таким… 

Я слабкодуха… Він же чоловік, йому потрібно це… Я мала погодитись. Від цих думок мені стає тільки гірше.

Я чую, як Слава виходить з сусідньої спальні і різко заплющую очі і відвертаюсь від дверей.

Чую, як двері до моєї кімнати відчиняються, але з усіх сил вдаю, що сплю. Серце гупає в грудях, як скажене, що як він зараз підійде… Чому мені страшно…

Але Броніслав, постоявши на порозі, так само мовчки виходить. Нам треба буде поговорити, я це розумію… Я розкажу йому все, розкажу, чому мені страшно. Він почекає ще трохи і все буде добре, я знаю, що з ним я зможу… 

***

Сьогодні я прогулюю половину пар. Приходжу тільки на дві останні, і то — запізнююсь. Після останньої пари до мене підходить Аліса, вона виглядає стурбованою:

— Я вчора хотіла з тобою поговорити про дуже важливу річ, — каже, ховаючи погляд і затягуючи мене в порожню аудиторію. — Ми подруги… Ну я не можу приховувати від тебе таке. 

— Що ти маєш на увазі? — питаю трохи розгублено.

— Вибач мені! Я не знаю, як то все сталось, Віко… Я заприсягалась собі мовчати. Але тоді це буде неправильно… 

— Що там? Все ж той гад вчора приставав до тебе? Не дарма про нього ходили ті чутки…

— Він сказав тобі сам? Напевно сказав, що я його зваблювала? — вона блідне. 

— Декан? — нерозуміюче запитала я. — Вчора, коли тебе викликали, він приставав?

— Броніслав! Я вчора вдень зайшла до вас, хотіла віддати тобі флешку з моєю частиною проекту по історії держави і права, — Аліса нагадує мені, що у нас дійсно є спільна робота, про яку я встигла забути. — Але тебе не було вдома… А він… Почав пропонувати мені гроші… 

— Гроші? — в шоці питаю я.

— Я хотіла записати, коли він почав говорити про секс, — Аліса червоніє. 

— “Можу тобі за це заплатити…”, — чую я, як тільки вона вмикає телефон. Голос його. Але як же так?...

На очі навертаються сльози, губа починає тремтіти. Ні, він не міг… Я не вірю…

— Він поліз до мене, відібрав телефон, сказав, що я ламаюсь дарма, що у нього багато грошей, — Аліса схлипує. — Зірвав з мене трусики в ванній на першому поверсі. Я втекла. Я не можу про це мовчати… 

Я в шоці згадую, як зі мною трапилось подібне в клубі півроку тому. Спогади душать, мені важко дихати. Я на фізичному рівні відчуваю такий біль, як ніколи раніше… 

— Ти мене тепер ненавидиш? — витираючи сльози питає Аліса. 

"Це все через мене… Все тому що я так довго відштовхую його", — таки доходить до мене.  

Стає дуже боляче. Він дійсно хоче від мене тільки цього. Вчора йому не дала Аліса і він накинувся на мене…

— Мені треба додому, — кажу, відсторонюючись від Аліси…

*** 

Коли приходжу додому, Слави ще немає. Я йду до ванної, про яку казала Аліса. Якщо Це відбулось тут… Якщо так, то…

Зазираю до смітника. Цією вбиральнею в основному користуються гості, тож ніякого сміття тут немає. Але є ті кляті труси… Порвані. Лежать самотньо в пакеті. Сльози знову навертаються на очі. Я осідаю на підлогу, не в силах щось зробити. Відчуваю себе зрадженою… Ось чому його так бісила Аліса, просто він хотів її і не хотів, щоб я це помітила… Чудовисько. Він такий самий, як вони, заради сексу готовий навіть згвалтувати дівчину… Мою найкращу подругу…

Не знаю, скільки я так сиджу. Але через якийсь час, ковтаючи сльози, я все ж знаходжу в собі сили підвестись. Швидко йду до своєї спальні і збираю сумку, яку тільки нещодавно розклала… Я так хотіла вірити в наше "довго і щасливо", так сподівалася… Але казка закінчилась, а реальність така, яку я і так знаю… Чоловіки — чудовиська… Я ніколи його не пробачу…

На очі трапляється комплект білизни, який я ще не одягала. Зранку планувала його дістати… Хапаю ножиці і ріжу його на клаптики. Мій телефон розривається від дзвінків. Я знаю — це він. Але я не можу взяти слухавку…

***
Ось і чергова глава... Діліться враженнями...