36. Віка. Дружній подарунок і вибачення?

— Я маю з ним зустрітись, — кажу, відбивши виклик і поглянувши на Славу. 

Він закочує очі  і важко зітхає.

— Це обовʼязково? По телефону вирішити всі питання не можна? 

— Ми довго дружили і зустрічались… Він заслужив на пояснення не просто по телефону, думаю, це справедливо, — я зітхаю. 

— Ну ти доросла дівчинка, роби що хочеш, — киває Броніслав. — Але май на увазі, що це може бути пастка…

— Андрій не зробить мені нічого поганого, — я хитаю головою. — Я йому довіряю, — я подаюсь вперед і цілую його в щоку. 

Броніслав на мить притискає мене до себе, зариваючись носом у волосся. А потім відпускає, більше не повертаючись до теми Андрія. 

Він відвозить мене до універу і ми домовляємось зустрітись вже ввечері, після його роботи і моєї розмови з Андрієм. 

Я трохи нервую перед зустріччю з колишнім, все ж, мені соромно, що я так обійшлась з ним. Андрій непоганий хлопець, просто я його ніколи не кохала. Коли заходжу до ресторанчику, в якому ми домовились зустрітись, то згадую, що саме тут Слава колись передав нам пляшку. Тоді я і подумати не могла, що так сильно покохаю його, що так сильно привʼяжусь… Думала, що взагалі ненавиджу його. 

Андрій сидить за столиком, але підхоплюється мені на зустріч, сумно всміхаючись. 

— Привіт, — каже, простягаючи мені руку. 

— Привіт, я ненадовго, — я не даю йому долоню, просто сідаю на стілець навпроти.

— Отже, між нами все? — Андрій розуміє мій жест. — Ми хоч друзями залишимось? Чи ти вирішила повністю порвати з минулим? 

— Я не проти дружити, ти хороша людина. Мені шкода, що я зробила тобі боляче, — я опускаю голову. — Просто я не кохаю тебе. 

— Я сам винен, треба було приділяти тобі більше уваги, а я сприймав тебе як щось саме собою зрозуміле, — він лізе в кишеню. — Ось, вирішив зробити тобі прощальний подарунок. В подяку за все хороше, що між нами було, — він підсовує до мене невеличкий футляр. 

— Я не візьму, пробач, — я хитаю головою. — Славі це не сподобається. Та й взагалі це неправильно. 

— Зараз почуваюсь дуже ніяково, — Андрій пробує вичавити посмішку. — Це просто дружній подарунок. Не обов'язково показувати його своєму новому хлопцю… 

— Все таємне завжди стає явним, — я знизую плечима. — Подаруєш його комусь іншому. 

— Що ж, Віко, тоді не буду тебе затримувати, — Андрій ховає коробочку в кишеню. Видно, що його засмутила моя відмова. Але я впевнена, що чиню правильно. Слава й так ледве стримується, не хочу провокувати його на непотрібні ревнощі. 

— Пробач, що засмутила тебе. Вірю, що ти знайдеш хорошу дівчину і будеш щасливий, — на цих словах встаю зі стільця. 

Залишилось зустрітись з Алісою. Ніяк не могла їй сьогодні відмовити. Я дивлюсь на Андрія, раніше я попрохала б його підвезти мене до місця зустрічі, але зараз сідати в машину до колишнього хлопця буде неправильно. 

Я прощаюсь з Андрієм і виходжу з кафе, викликаючи таксі. Цікаво, що від мене треба Алісі?...

Таксі щось не їде, я починаю нервувати, бо не люблю запізнюватись. Вирішую все ж пройтись пішки, щоб не чекати. Поспішаю, але все одно трохи запізнююсь. Та Аліса не дзвонить, може, вона теж запізнюється? Коли прибуваю на місце зустрічі, то розумію, що так воно і є: Аліси тут немає. Я набираю її номер. Вона спочатку не бере слухавку. Я дзвоню декілька разів і тільки на пʼятий чи шостий вона нарешті відповідає:

— Вибач, вибач, вибач! Не могла підняти, мене декан викликав! Сиділа весь час у нього, і зараз відпросилась  в туалет! — гучно шепоче вона. 

Я подивилась на годинник, вже була майже шоста… Що це декан пристав до Аліси так пізно?

— Ти там одна? Може, він вирішив клеїтись до тебе? — кажу трохи стурбовано. 

— Пф, не прикалуйся. Василь Степанович просто вирішив обговорити мою успішність з конституційного права, ти ж знаєш, як я його не люблю, а він завідуючий кафедри… Мені ще курсову писати у нього.  

— Ну добре, — я зітхаю. — Тоді я поїду додому. 

— Так, вибач, що так сталось, я думала ми трохи розвіємось… Але навчання теж треба підтягувати. До завтра. 

Я дивлюсь на час і розумію, що Слава вже може бути вдома. Не хотілось би, щоб він ревнував, він же знав, що я поїду говорити з Андрієм… Я знов викликаю таксі і цього разу їду додому….