15. Віка. Хочеться...

Мені хочеться притиснутись міцніше. Хочеться відчувати його поруч. Чомусь поки ми їдемо, мені здається життєво необхідним притиснутись до нього… Це все від цього дивного коктейлю, точно від нього, коли ми приїдемо, все це пройде…

Я заспокоюю себе, але коли мотоцикл заїжджає у ворота і зупиняється біля його будинку, все ще тримаюсь руками за його стегна. 

Броніслав теж не поспішає вставати. Я відчуваю спиною, як важко здіймаються його груди. Він повільно відпускає кермо, і кладе свої руки поверх моїх пальців. 

Я ледь чутно видихаю повітря. Такий простий дотик, а сироти вкривають все тіло. Дихання збивається і я радію, що в шоломі. Він не побачить моє збентеження. Нічого не помітить…

— Приїхали, Барбі, — каже, з явною неохотою прибирає руки з моїх. І допомагає мені злізти на землю і знімає з мене шолом, сама б я не впоралась з тими ремінцями. — Не втомилась? 

Я подаюсь вперед і обіймаю його, ховаючи обличчя у нього на грудях. Чомусь тільки зараз до мене доходить, що щойно зі мною могло статись щось дуже погане. Але завдяки йому не сталось. Здається, з моїх очей течуть сльози, бо його сорочка стає вологою. 

— Віко, ти чого? — Броніслав намагається зазирнути мені в обличчя. — Я ж їхав дуже обережно…

— Якби не ти, він би зробив це зі мною там, — шепочу, стискаючи його сорочку в пальцях. 

— Я б його вбив не вагаючись, якби він зробив хоч щось погане, — Броніслав припиняє спроби поглянути в моє обличчя, натомість міцно притискає мене до себе, даруючи своє тепло. 

— Мені було дуже страшно… Дуже, — шепочу вперемішку зі схлипами. 

Не знаю, звідки зʼявились ці сльози, але вони накотили на мене хвилею разом зі страхом, що таке може знов повторитися. 

— Ходімо, зроблю тобі солодкий чай, — Броніслав легко підхоплює мене на руки. 

Я знов обіймаю його. Мені добре в його обіймах. Добре, коли він поруч. Певно, це все ще дія того препарату, бо якби не препарат, я б ніколи не дозволила собі подібного… Але зараз, зараз можна зробити вигляд, що я все ще нетвереза…

Броніслав  все так само легко заносить мене до себе на кухню, садить на той самий стільчик, де я сиділа зовсім недавно з підвернутою ногою. В усіх його рухах стільки турботи. 

— Зараз ввімкну чайник, — навіщось озвучує всі свої дії. — і повернусь. 

Я киваю, але чомусь не хочу відпускати його. Зусиллям волі розтискаю сорочку в пальцях і відводжу погляд. Мені соромно, я починаю тверезіти і розуміти, що показала себе далеко в ненайкращому світлі.

Він робить чай, дістає з холодильника чергові солодощі. Здається у нього там особистий філіал кондитерської. Цього разу перед мною макаруни і шоколадне брауні. 

— Солодке зніме стрес, — каже. — Алкоголю тобі не пропоную. А от мені не завадить. 

В світлі помічаю, що у нього збиті кісточки пальців. 

— Ти поранився, — простягаю руку і торкаюсь його долоні біля подряпин. 

— Барбі, — він різко висмикує руку. — Не грайся з вогнем, гаразд? Пий краще чай. 

Відвертається, бере з бару пляшку, і щедро наливає собі в склянку. 

Я відпиваю чаю, продовжуючи безсоромно роздивлятись його, поки можна. 

І зовсім він не такий старий, як намагаюсь себе переконати. Вольове підборіддя, правильні риси обличчя, глибокі очі. ТІло підкачане, явно треноване. 

— Ти красивий, — кажу врешті-решт. — Не старий. 

— Ти це кажеш з якою метою? — він різко втуплює у мене погляд чорних очей. 

— Не хочу, щоб ти ображався за ті мої слова, бо я обманула, — я трохи червонію. 

— Я не ображаюсь. Я навіть пенсією хотів поділитись з тобою, — хмикає він. 

— Ну добре, — я відводжу погляд і трохи насуплююсь. Значить, йому все одно, що я там думаю. Це для нього нічого не значить.

— Тобі напевно час в душ, — каже дуже сухо Броніслав, коли мовчанка затягується. 

— Ага, — киваю. — Даси мені рушник і футболку? Тільки не тієї дівчини… 

— Бляха, Барбі, ну не настільки ж я злиденний, щоб у мене на господарстві був лише один рушник! 

— А футболки її, значить, тут є, — мій язик сьогодні зовсім не слухається і говорить все, що я думаю. Я не встигаю зупинити його.

***
Ось і чергова глава, діліться враженнями) буду вдячна за сердечко книзі) ну і не забудьте додати її до бібліотеки, якщо вона вам подобається