2. Віка. "Ти мені винна"...

Я впізнаю його одразу, ще до того, як він помічає мене. Хочеться втекти, і щоб він мене не побачив. Роблю спробу втечі, але, як і вчора, мені не вдається. Мама кличе, а я не можу її розчарувати, я її дуже люблю.

Молюсь усім богам, щоб цей придурок не видав мене, не видав те, що ми з ним знайомі відучора.

Дивлюсь прямо на нього, з викликом, хай не думає, що він — цар становища. Навпаки, він у програшній позиції!

На цій ноті і вітаюсь.

— Добрий вечір, — відповідає він на моє вітання. і від його трішки хрипкого голосу на шкірі виступають сироти. Зовсім так само, як і вчора. Його темні очі так пильно сверлять мене, наче дірку хочуть зробити. І в глибині того темного, як гріх, погляду я бачу обіцянку розплати. 

— Ну що ми стоїмо в передпокої? — метушиться Настя. — Проходьте, ми з Вікою приготували багато смачненького! Будемо знаайомитись, випʼємо трохи вина… Броніславе, розкажіть трохи про себе, мені дуже цікаво дізнатись більше про вас. Орест багато про вас розказував. 

— Сподіваюсь, він не розповідав тієї історії, як бабця лупила нас жаливою? — каже Броніслав. 

— О, він розповідав тільки хороше. Як ви завжди піклувались про нього, — говорить вона. — Що ви — найкращий старший брат. Дуже добра людина, і справедлива.

Як тільки чую ці слова, одразу кривлюсь. Добрий він, аякже! Вчора ледь не… Я не додумую фразу, на щоках одразу зʼявляється румʼянець, стає спекотно. Ну навіщо я це згадую?!

— Справедливість це моя основна риса, — одними губами всміхається Броніслав. — Кожен отримує по заслузі, моя справа подбати, щоб це сталось якнайшвидше, — він дивиться на мене. Погляд обіцяє багато чого. — Хтось отримує винагороду, а погані дівчата будуть покарані. 

Я червонію ще більше. Буквально відчуваю, як щоки стають червоними, мама зараз все помітить… Що вона про мене подумає? Серце бʼється, як скажене, я майже нічого не чую з того, що вона йому відповідає. 

Прикладаю долоні до палаючих щік. Нарешті мама зважає на це:

— Тобі і справді недобре, — каже вона. — Перепрошую за Віку, але напевно вона очевидно зараз не в тому стані, аби сидіти за столом. Вибач, доню, піди краще випий пігулку від головного болю. 

— Так, так і зроблю, — киваю, задоволена таким поворотом.

Краще мені з ним не бачитись. Він не дурний, думаю, нічого нікому не скаже. Ну, принаймні, я на це дуже сподіваюсь.

Але надовго залишитись на самоті у кімнаті мені не вдається. Лише встигла сісти на ліжко, і видихнути, як двері відчиняються. Навіть думати не хочу, як він безпомилково вирахував мою кімнату. 

— Думала, втекла від мене, малявка? — питає, зачиняючи двері за собою, 

— Це — моя кімната… — кажу не дуже впевнено і притискаюсь спиною до стіни. 

— Я бачу. Дитячі рожеві подушки про це красномовно свідчать. Хто б ще їх тримав у себе, якщо не така барбі як ти? — в його тоні з'являється сарказм. — Але ж ми обоє знаємо, що ти не дитина…

— Ти нічого нікому не скажеш! — я набираюсь хоробрості, намагаюсь, щоб голос все ж звучав впевненіше. — Тобі це невигідно…

— Звідки ти знаєш. що мені вигідно,  а що ні? Я цілком можу розповісти твоїй рідні, чим займається їх дівчинка ночами… 

— Тоді я розкажу, як ти притиснув мене до стіни і що робив, — я червонію на цих словах. Це мало звучати як погроза, але виходить в мене якось жалюгідно…

— Не треба мені це нагадувати, я й так добре пам'ятаю, як тебе притискав, і як ти стогнала від задоволення при цьому, — голос  у нього стає нижчим. І я не можу противитись хвилі чогось незвідано-приємного, що підіймається в моєму тілі. 

Але все одно мені страшно. Коли ми тут наодинці, мені страшно, я прекрасно це усвідомлюю. Відводжу погляд і просто чекаю, що він піде. 

— Ти мене ледве інвалідом не зробила, барбі, — нарешті видає Броніслав. — Я такого не пробачаю. Тепер ти мені винна. Тож, якщо не хочеш щоб твої батьки дізнались про твої таємні захоплення, раджу не сперечатись зі мною і робити те, що  я кажу, бо інакше я тебе покараю. 

***

Привіт, дякую, що читаєте) Не забудьте додати книгу до бібліотеки, сьогодні буде ще одне оновлення о 20.00. З завтрашнього дня всі оновлення будуть о 20.00 щодня. 

Поставте книзі сердечко і підпишіться на мене, якщо історія вам подобається