2. Броніслав. Неочікувана зустріч.

Ми підʼїздимо до будинку. Я відверто не розумію, навіщо Орест мене сюди тягне. Він би чудово міг би провести цей вечір в родинному колі. Я там яким боком? Я намагаюсь не дратуватись. Я приїхав у Київ і тепер намагаюсь встановити з ним нормальні стосунки. Скільки ми з Орестом не спілкувались? Років з п'ятнадцять. 

Молодший братик знайшов собі наречену, і вирішив, що я, як старший, маю її схвалити. Дитячий садок! Ніби сам не може вирішити, з якою жінкою йому жити. 

— Я не казав тобі, але… Вона трохи старша, — каже він, поглянувши на мене. 

— Думаєш мені є різниця? — зиркаю на нього з-під лоба. — У мене колись була років на десять старша жінка. Геть без даху була, я прикидався, що мене голова болить, так вона мене замучила… 

— Твоя однолітка, тож так, теж рівно на десять старша, — продовжує він. — Але я її реально кохаю.

— Ти дорослий, а в казки віриш, — кажу я йому. — Кохання придумали маркетологи, аби продавати більше.

— Та ну тебе, — він махає рукою. — А, ще одне. У неї є донька. Вона там теж буде. Я з нею всього пару разів бачився, ніби нормальна дівчина. 

— Отже ще й виховувати будеш, судячи з усього — підлітка. Оресте…, —  я замовкаю, вирішуючи, що йому мої настанови ні до чого. —  А втім пофіг, роби що хочеш! 

— Та ні, вона вже повнолітня, їй двадцять, — говорить Орест. — Тож ніяких виховувань. Давай там тільки без своїх вʼїдливих коментарів. Я хочу, щоб ви поладнали, бо збираюсь скоро зробити Насті пропозицію.

— Ти поглянь на мене — я янгол! — посміхаюсь я. — Бійся, щоб я твою мілфу не відбив, а не що я їх налякаю. 

— Хіба тебе цікавлять жінки твого віку? Ти завжди був по двадцятипʼятирічках, — хмикає він, теж усміхаючись.

Ой як багато ти ще не знаєш, хлопчисько. Але я лише загадково всміхаюсь. Та і якщо говорити відверто — мене зараз жінки взагалі не цікавлять. Вони самі до мене липнуть, самі потім і відпадають. НІкого не тримаю, ні за ким не бігаю. І волію, щоб жінки робили так само. Менше головного болю. 

Двері відчиняються, і нас зустрчає симпатична блондинка, яка виглядає років на тридцять максимум. Певно, це і є та мілфа. Довге волосся і блакитні очі приковують погляд, брат все ж таки обрав непоганий екземпляр.

— Добрий вечір, — вітається вона. — Мене звати Настя, дуже рада нарешті познайомитись, Орест дуже багато розповідав про вас!

— Мені про вас теж, — я усміхаюсь їй ввічливою посмішкою. — Мушу визнати, що реальність виявилась значно кращою за розповіді. У мого брата чудовий смак. 

Фух, ніби відсипав достатньо компліментів. Кошусь на Ореста — не ревнує? 

— Дякую, приємно чути, бо я трохи переживала, як ви сприймете наші стосунки через мій вік, — зізнається вона. 

— А що з ним не так? Вам же років з двадцять вісім? 

— Оресте, ти не казав, що твій брат такий галантний, — вона усміхається Оресту. — Я думала, ти навіть боїшся цієї зустрічі!

Я не слухаю, що каже брат у відповідь. Мій погляд прикутий до коридору, де маячить молодша версія Насті. Бачу її лише зі спини — світле волосся сягає нижче плечей, колихається, акцентуючи увагу на круглій попі. Цікаво. Я б навіть сказав, дуже цікаво. 

— Віко! — кличе Настя. — Гості вже прийшли! 

— Тут? — якось нервово відповідає дівчина, а її голос чомусь здається мені знайомим. 

Таким знайомим, що у мене починають нити відбиті яйця. Це спогад, який ще довго мене переслідуватиме. Вчора якась навіжена завдала болючого удару по моєму самолюбству. 

Я увесь підбираюсь, зосереджуючись лише на дівчині. 

— Тут! — каже Настя. — Іди сюди!

— Щось у мене голова розболілась… Піду, певно, до себе… — каже вона невпевнено.

— Іди привітайся! Не псуй нам вечір від самого початку! —  в голосі Анастасії з'являються суворі нотки. З сарказмом думаю, що таким тоном вона й Ореста буде колись виховувати. 

Мала нічого не відповідає, але виходить. І щойно підходить до нас і наші погляди зустрічаються, я ніби провалююсь у прірву. Я б впізнав її, навіть якби наша зустріч відбувалась в повній темряві. По відбитку коліна, наприклад. 

— Добрий вечір, — каже вона, дивлячись мені прямо в очі. 

Здається, хтось тут випив хороброї води. Але я швидко змушу її пасувати перед мною. Хай лише ми опинимось наодинці...

**

Привіт, вітаю вас в моїй новинці! Книга буде оновлюватись щодня о 20.00

Додавайте книгу до бібліотеки, щоб нічого не пропустити. а також ставте історії сердечко, це підтримає мене, дякую!