Глава 1

— Я ПОВИНЕН ПІДКОРИТИ ЇЇ СЕРЦЕ! — відлунням промайнуло в моїх думках, коли я знову побачив її неймовірно плавну ходу в північному крилі маєтку, спостерігаючи за цією чарівною картиною крізь велике різьблене вікно власного кабінету.

Я просто не міг відвести від неї погляду. Кожен її неспішний рух. Кожен витончений поворот голови.

Легка, ледь помітна посмішка та акуратно зібране вогняно-руде волосся, два тонкі пасма якого спадали на її прекрасне обличчя й витончені ельфійські вуха середньої довжини.

А як же дивовижно та бездоганно сиділа на ній ця звичайна уніформа прислуги!

Боги милосердні! Здавалося, наче ця стандартна форма глибокого синього кольору з білосніжним комірцем та вишуканими елементами була пошита майстрами на особисте замовлення саме для НЕЇ.

Цей одяг водночас і надійно приховував, і спокусливо підкреслював усі ті чарівні принади молодого жіночого тіла, що в поєднанні з її янгольським ликом просто зводили мене з розуму.

Я й досі не можу, та й, чесно кажучи, зовсім не хочу розбиратися, чому саме вона полонила мене так миттєво.

Наче магічна стріла влучила мені в самісіньке серце.

Чому серед усіх величних жінок, які зустрічалися на моєму шляху ще з раннього юнацтва. 

Серед усіх гордовитих баронес, графинь, титулованих підбаронес, королівських фрейлін, могутніх чаклунок та відунок саме ця прекрасна звичайна ельфійка без жодного дозволу чи стукоту в одну мить увійшла в моє серце й оселилася там, наче у власному домі?

Я марив нею щохвилини, і це солодке катування триває вже понад пів року.

Але... наблизитися до неї по-справжньому я так і не зміг... Точніше, як всевладний Герцог Північного Рубежу Річард фон Абадон я, звісно, міг у будь-який момент покликати свою служницю до себе й віддати їй будь-який наказ.

Проте саме як до дівчини, яка підкорила мою душу, за весь цей час я ні на крок не став ближчим.

Незрима лінія, фатальна межа, що пролягала між нами, відчувалася настільки чітко, ніби стоїш на краю глибокої прірви із заплющеними очима.

З одного боку безодні — я... З іншого — вона... Чарівно посміхається й поправляє своє розкішне руде волосся...

Мовчки роздивляючись її, я зовсім забув, що перебуваю в кабінеті не наодинці.

Ба більше, я настільки зосередився на її образі, який щойно промайнув за двома вікнами північного крила, що навіть не чув, як до мене наполегливо звертаються.

Щойно її така бажана постать зникла з поля зору, я шмигнув носом, поглянув на своє нечітке відображення в темному вікні, поправив бездоганну зачіску, в яку було акуратно вкладене густе чорне волосся, і, різко розвернувшись, сів у крісло поруч із важким масивним різьбленим столом, нервово потираючи підборіддя правою рукою.

Пальці лівої руки тим часом відстукували по дубовій поверхні стола тривожну мелодію. І в цю мить, наче грім серед ясного неба, мою свідомість пронизав гучний жіночий голос майже біля самого вуха:

— Пане Річарде!!! Поверніться нарешті в реальність!!! Ау!!!

Я здригнувся від такої несподіванки й різко повернув голову.

Майже навпроти мене опинилося обличчя ще однієї ельфійки — моєї невтомної помічниці у складних питаннях, пов’язаних з управлінням усім моїм величезним статком та володіннями.

На відміну від тієї, що володіла моїм серцем, моя помічниця, Вільвета Больдівер, мала суворіші риси обличчя, які ставали ще виразнішими, коли вона була дуже серйозною або... вкрай розлюченою, як-от зараз.

Вона спиралася обома руками на мій стіл, недбало кинувши поруч папери, і різко нахилилася вперед так, що її сувора сукня напнулася на великих грудях — здавалося, ще мить, і вона лусне по швах.

Її темне волосся спадало на половину насупленого обличчя, а в бурштинових очах мерехтіли небезпечні вогники, надаючи їй якогось хижого вигляду.

Наші обличчя опинилися майже впритул. Вона стиснула пухкі губи так, що ті зморщилися, і знову заговорила до мене. Значно тихіше, але куди загрозливіше:

— Пане Річарде. Якщо ви вирішили, що мій тижневий звіт про ситуацію у ваших володіннях не вартий вашої високої уваги, і дозволяєте собі лічити пташок за вікном, не помічаючи навіть моєї присутності, то добре запам’ятайте: без цього звіту ви навіть за межі маєтку не зможете виїхати, бо не знатимете, чи ворог порушив кордони, чи вже оселився у вашому ж маєтку! А цей звіт якісно готую саме я! Саме за це я отримую гідну платню з вашої казни, пане! Тому будьте настільки люб’язні приділяти мені максимум вашої уваги, щоб чітко розуміти: кожне пенні, вкладене в мою роботу, справді того варте! Ми з вами нарешті зрозуміли одне одного... Пане?

Вона вичікувально завмерла.

Вітаю вас! Оновлення виходитимуть щодня, тому не загубіть цю історію серед інших — підпишіться на мене, додайте її до бібліотеки й дайте знати сердечком ❤️, що вона того варта.

Дякую вам, любі читачі! ❤️

ГОРТАЙТЕ ДАЛІ — ТАМ Є ПРОДОВЖЕННЯ! →>>>>