Глава 5

Я одразу захотіла його розпитати докладніше, такі туманні заяви народжували тривожні сумніви, але помітивши мої наміри, Кріс тільки похитав головою, і я вирішила залишити це на потім, поспішаючи до джипу.

Страху перед цими хлопцями я чомусь не відчувала абсолютно, що теж саме по собі було незрозумілим. Підозрілі, накачані, з хижими поглядами лісоруби могли зробити зі мною що завгодно, але я залишалася на подив незворушною. Хіба що трохи хвилювалася перед зустріччю з Мішель.

Їхали мовчки. Поруч зі мною на задньому сидінні сидів Ерік і ще якийсь хлопець. Дивлячись у вікно, я навіть задрімала. І в цьому стані напівдрімоті я ніби почула їхню розмову, але це не були вимовлені вголос слова, а ніби ... уривки думок. Безглуздо, неймовірно, але я чула те, що не було звуком ...

«- Якщо це не вона, тоді я відкушу свій власний хвіст» - голос належав комусь із хлопців. «- Ти ж відчув її, Еріку?»

« - Так, вона відгукується дуже чітко. Безумовно, вона одна з них. ... Мене від неї навіть мурашки топчуть ... Але чіпати її категорично не можна» - відповів Ерік.

« - Чому ми не можемо?! Адже він один, а нас ціла зграя!»

« - Тому що тоді він приведе сюди весь свій ковін!» - гаркнув Ерік. « - Не дарма ж кажуть: «Не переходь дорогу маргулу - і тоді земля не буде горіти у тебе під ногами». Зараз нам не потрібна війна, Імсе. Повинна проявитися воля самої дівчини»

« - Тоді давай відкриємося їй?»

« - Не можна, у маргула з'явиться привід нацькувати на нас мисливців. Сутінковий кодекс. Він сам повинен їй розповісти, від нас вона нічого не дізнається»

« - І що ж ти сподіваєшся зачарувати її своїми кубиками на пресі чи ерудицією?»

« - Вона одна з пробуджених» - голос Еріка звучав задумливо. - «Можливо, її суть сама вибере собі істину пару»

« - Але це не один з нас?»

« - Ні, ми б це помітили. В поселенні є ще хлопці, хтозна, як на гріх, то й граблі стріляють. Але якщо нічого не станеться - завтра ж її доставлять назад»

Машина підстрибнула на вибоїні, мене підкинуло, штовхнуло на Еріка, і я прокинулася.

- Навіщо вам цей кубок кращих лісорубів? - ні з того ні з сього запитала я, сама собі дивуючись. Дійсно, яка мені різниця?

- Справа не в кубку, - м'яко посміхнувся Ерік. - Давно зустрічаєшся зі своїм хлопцем?

Чомусь його питання збентежило мене. Ерік не дивився на мене, але кожною своєю клітинкою я раптом відчула, що вся його увага зосереджена виключно на мені.

- Ми з ним ... зустрічаємося ... не те щоб ... це не постійні стосунки. А взагалі чотири роки.

- Чому вирішила стати ветеринаром?

Ну тут я вже не змогла стерпіти!

- Звідки ти стільки про мене знаєш?!

- Мішель розповідала про тебе, - його спокійний тон тут же згладив мою підозрілість. - Вона любить торохтіти, щовечора розповідає що-небудь новеньке. Як тільки ти мені показала її фото - я здогадався, ким ти можеш бути. Ханною Бут - дівчиною з протилежного боку вулиці.

- О!!! Вона навіть це розповіла? Який жах! - застогнала я, згадавши історію цього ідіотського порівняння. - Яка ж ваша філософія, хлопці?

Здавалося б, це я повинна була допитливо вдивлятися в нього після свого питання, але чомусь допитливо на мене втупився саме Ерік своїми сріблястими очима, немов зважуючи чи варто мені говорити правду, чи ні.

- В сенсі, які принципи сповідує ваша громада? - пояснила я своє питання. - Адже не дарма ви відмежувалися від суспільства.

- О, принцип простий - ми боремося за право жити, - з загадковим виглядом розглядаючи мене, відповів Ерік. Дідько, чому мене так теліпає?

- Так не піде. Ти приховуєш від мене правду! - твердо заявила я йому в обличчя. Я дійсно відчула це дуже-дуже явно.

- Є закони, мила Ханно. Я змушений їх дотримуватися заради спільної безпеки, - м'яко, але з непохитною авторитетністю сказав цей дивний північний красунчик. - Ти хотіла побачитися з подругою - я надам тобі таку можливість. Але я не давав слово, що буду відповідати на твої питання.

- Гаразд, без питань, зрозуміла. ... Просто я хотіла поспілкуватися спокійно і по-людськи, - розчаровано повела я плечима, але вони всі дружно проігнорували мої слова.

Це дійсно було селище, причому не таке вже й маленьке. Акуратні дерев'яні будиночки, що потопають у заметах прямо посеред дрімучого лісу. Від такої жорсткої романтики мене аж покрутило і звело ознобом, не хотіла б я опинитися настільки відірваною від цивілізації.

- Я проводжу, - коротко кинув мені Ерік, запрошуючи слідувати за ним.

Він увійшов до хати без стуку. Ковзнувши за ним, я одразу відчула колосальну різницю температур і тільки зараз зрозуміла, наскільки замерзла. Всередині було дуже тепло і приємно пахло соснами й чомусь медом.

- Господи, нарешті зігріюся, - блаженно вигукнула я, намагаючись розгледіти через спину Еріка ще кого-небудь.

Про те, що Мішель рада мене бачити ... не говорило абсолютно нічого. Навпаки - в її очах застиг переляк. І взагалі вона якось навіть стиснулася, ніби вросла в ліжко, на якому сиділа. У кімнаті знаходився ще один хлопець, який час від часу безмовно переглядався з Еріком.

- Ханно? - здивовано мовила Мішель, з розгубленістю застуканого зненацька злочинця.

- Ну треба ж, як я ощасливила тебе своєю появою, - ображено кинула я з уїдливістю. - Може, у вашій хатинці знайдеться чашка чаю для гості?

- В нашій хатинці знайдеться не тільки чай і навіть для непроханих гостей, - з відповідною іронією сказав незнайомий мені хлопець, - Я Пат.

Обмінявшись з ним докірливими поглядами, я знову переключилася на подругу, яка все більше починала мене хвилювати.

- Мішель, вони що залякали тебе? У тебе є можливість виїхати зі мною прямо зараз, Крістіан витягне нас. Хлопці, ви б не могли як виняток дати нам поспілкуватися віч-на-віч? - їхня присутність страшенно напружувала.

- Ох, Ханно, в цьому немає ніякої потреби, диви, заметушилася! - зітхнула Мішель, насилу піднімаючись з місця. Підійшовши, вона міцно обійняла мене, розцілувавши в обидві щоки. - Просто бачити тебе тут – це така несподіванка для мене. Немає ніяких загроз або утримування, це мій тверезий вибір. Я ж тобі казала. Давай дійсно вип'ємо чаю та побалакаємо, якщо вже ти приперлася в таку далечінь. А заодно ближче познайомишся з моїм Патом.