Глава 2

Я знехотя кивнула, і він відразу ж мене наздогнав.

- Живеш з батьками?

Але я не відповіла, мене насторожило те, що в будинку стояла непроглядна темрява, а двері виявилися відчиненими. ... Знову це чуття. Тітка завжди зачинялася, і навіть якщо б вона заснула – вона б залишила для мене світло в моїй кімнаті.

- Щось тут не так, - прошепотіла я, застигаючи на місці, ледь дихаючи, бо серце так шалено заколотилося в грудях, наче збиралося вискочити та побігти поперед мене. Потрібно було кинутися туди, дізнатися в чому справа, але моє тіло раптом перестало мене слухатися. Замість цього мене почало трясти, немов я раптово опинилася на страшному холоді.

- Давай я піду першим, - увімкнувши на своєму телефоні ліхтарик, Крістіан насторожено попрямував до дверей, і я вхопилася за нього, тому що тільки це допомогло мені подолати мій острах.

У коридорі було порожньо. Звичним рухом, намацавши вимикач, я ввімкнула світло.

- Тітонько!!!

Зазвичай, вона любила спати в своєму старому кріслі-гойдалці. Я продовжувала її кликати навіть коли ... побачила її в ньому. Лякало те, що вона не відгукувалася. Бліда, з посинілими прожилками, які проступили на обличчі, дивиться в нікуди не кліпаючи очима. ... І зовсім холодна.

Хотілося щось закричати, розплакатися, але голос, як і сили різко залишили мене, а світ навколо почав шалено розгойдуватися. Світ, який раптом потемнів. У ньому для мене стало занадто порожньо й холодно. До такого ніколи неможливо вчасно підготуватися.

Я чула, як Крістіан кудись телефонував, але сама я не могла відірвати очей від обличчя жінки, яка замінила мені матір та подругу, єдину мою сім'ю. Коли коронер та люди з похоронної служби упаковували тіло в мішок для трупів, Крістіан, який стояв позаду мене, чомусь стиснув мене за плечі. Тепер його присутність для мене було якоюсь ефемерною, розмитою, я дивилася на нього, але нічого не бачила перед собою.

- Коронер сказав, що смерть наступила природним шляхом, - проказав Крістіан. - Виявляється, твоя тітка була дуже хвора. Похорон завтра. У тебе є хто-небудь ще з рідних? ... Ханно? - і тільки коли він вдруге торкнув мене за плече, я заперечливо похитала головою.

- Чому так? Чому так? - тихо запитала я у самої себе, заплющуючи очі.

Відчинились та зачинились дверцята холодильника, потім загриміли шафки на кухні і знову пролунав незадоволений голос Крістіана:

- Ані тобі заспокійливого, ані спиртного.

- Крісе ... ти не міг би залишити мене саму?

- Знаєш, взагалі-то мене складно обізвати чуйною людиною, я швидше за все егоїст і я завжди відчуваю момент, коли мені пора звалювати. І ось це не той момент, Ханно. Я побуду тут. Ненав'язливо, - спокійно і з непохитною впевненістю заявив мені Крістіан з поглядом «не обтяжуй себе обуреннями».

Від своєї розгубленості я погано міркувала. Я тільки чула, як розмірено цокає годинник і відчувала, як в цій тиші розповзається порожнеча. Але тільки у цієї порожнечі ніяк не виходило заповнити простір навколо мене повністю - натикаючись на Крістіана вона спадала, як хвиля об хвилеріз, намагаючись знову й знову. І саме це відчуття, що в цей нелегкий момент я не залишилась сама - дозволило мені триматися. Саме присутність поруч цього абсолютно чужого хлопця дала мені зрозуміти, що я завжди була сильною.

 ... Мені наснилося, ніби я стою в залитій сонцем кімнаті, а усміхнена тітонька Анжела, підводить мене до великого дзеркала, обіймаючи мене за плечі:

- «Ханно», - ласкаво говорить вона, і її очі випромінюють мудрість. - «Іди туди, куди хочеш, будь з тим, з ким хочеш, досягай бажаного, але обов'язково, і це важливо - прислухайся до свого внутрішнього голосу, він йде з глибини, тієї глибини, яку я так і не встигла тобі розкрити. Тому ось тобі моя остання воля - розплющ свої очі, свою душу, свій розум. Дозволь живим дізнатися тебе, відшукай того, хто приручить твоє серце і довір йому своє життя. Жодного дня більше не залишайся на самоті».

  Можливо, в світлі події - простягаючий мені вранці паруючу чашку Крістіан Таффіт вже не виглядав так сюрреалістично, але це відбувалося саме зі мною. Раптова смерть рідної людини, майбутні похорони, туманне майбутнє і чужий хлопець, який особисто зварив мені каву.

- Чому ти все ще тут, Крістіане? Я, звичайно, тобі дуже вдячна за підтримку, але це не твоя турбота. Так склалося, що вчора ти опинився поруч, але я не в змозі бути тобі настільки зобов'язаною...

- Ага, - недбало перебив він мене, не давши договорити. - Зараз почнеш випинати свою гордість і, чого доброго, зачепиш мою недовірливу натуру. Навіть мені очевидно, що людина не може залишатися самотньою в такий момент. Думай що хочеш, але для мене це знаменно - твоя тітка немов передала тебе мені, довіривши моїй турботі, - і не давши прорватися моєму обуренню, додав вже без іронії. - Там на тебе чекають з адвокатської контори. У Анжели був складений заповіт зі строгими рекомендаціями щодо похорону.  

- Бути спаленою послідовниками братства Маргула?!! Що, бляхо муха, за братство таке? - вражено втупилася я на адвоката, невисокого втоптаного чоловіка з непроникним обличчям. - І чому я не можу бути присутньою?

- Така воля вашої тітоньки, - неупереджено відповів він мені. - Ви отримаєте прах, який зможете поховати на свій розсуд. Представники братства також оповіщені і вже готуються до ритуалу. Оскаржити заповіт ви жодним чином не можете.

- Ти коли-небудь чув про подібне? - коли коротун адвокат пішов з поважним виглядом, в серцях я поцікавилася у присутнього тут весь цей час Крістіана.  

- Хіба мало в світі людей з дивацтвами, - знизав плечима Кріс, - Зате вона позбавила тебе від купи клопоту. Потім ти зможеш розвіяти прах улюбленої тітоньки над озером або зберігати його у себе, перевозячи з місця на місце. Тобі ж по буквах прочитали - вона не хоче, щоб ти тужила. Тому напрошується питання, що ти збираєшся робити далі, Ханно?

- Пробач, але у мене теж напрошується питання, яке тобі до цього діло?