Глава 1

З усього, що мені спадає на думку, мабуть, найстрашніше, що зі мною трапилося в житті - це ШКОЛА.

Жахливий потік хаотичних нещасть, злих витівок, пліток, пристрастей, сміху та сліз на тлі жалюгідного навчального процесу. Особливо старша школа, де молоді люди, які досягли свого повноліття намагаються корчити з себе навчених досвідом дорослих.

І найгірше, коли у тебе так і не вийшло влитися в колектив за всі ці дванадцять років. Спочатку я намагалася, розчаровувалася, мені було прикро, що мене не брали в групу підтримки і не запрошували на піжамні вечірки, що хлопці не звертали на мене уваги, а дівчата дражнили через мої старі поношені перешиті обноски.

   Справа в тому, що мене виховувала тітка, яка намагалася утримувати нас обох на свою жалюгідну пенсію по інвалідності, бо своїх батьків я втратила ще в дитинстві. Бідність не принижувала мене. Якби інші не тикали мені нею в очі, можливо, я б навіть не помічала, що ношу одну і ту саму зв'язану тіткою зелену кофту, яку вона час від часу доточує. Дивлячись на те, як їй було важко - я відмовлялася від обідів та екскурсій, мріючи, що одного разу зможу знайти собі підробіток, потім поступлю в коледж, після отримаю абсолютно фантастичну посаду і забезпечу нам з тіткою безбідне існування. За мрії внески не беруть.

Тому я стала старанно сидіти над підручниками, підробляючи спочатку нянею, а влітку ще й продавала товар на ярмарках, потім мене взяли на сусідську ферму. І до випускного класу у мене навіть зібралася скромна сума, не бозна-що, дехто такі гроші міг розтринькати за один вечір, але для мене це було моє перше багатство.

Шкільний бал випускників мені триста років був не потрібен, я навіть не планувала туди йти, вважаючи це недоцільним витрачанням часу, але моя тітка вперлася намертво. На її думку, в житті кожної дівчини обов'язково повинен був бути подібний пам'ятний вечір, бал з танцями, гарними сукнями, з блиском та трепетом в очах. Вона в буквальному сенсі поставила мені ультиматум, а я не змогла їй відмовити. Тітка була моєю єдиною люблячою та розуміючою мене людиною. Я вважаю мені дуже з нею пощастило. Тому ми вибрали й купили мені абсолютно шалену (не біда, що з секонд хенду) сукню, туфлі, зробили зачіску, дістали з потаємної скриньки бабусині коштовності. Загалом, як в тих дурних дитячих казках - з задрипанки я раптом перетворилася на загадкову красуню. Не вистачало тільки карети з гарбуза та наївного принца.

В такому перетвореному вигляді власні однокласники навіть насилу мене впізнали. І потрібно сказати, що почувала я себе жахливо некомфортно, як викинута на сушу екзотична рибка. Це було не моє свято, не мої друзі і здавалося, що навіть не моя епоха. Але я кріпилася, бо дала слово. Благо, виснажливі бали не тривають вічно.

Я не відкрию нічого нового, коли скажу, що в нашому випускному класі була своя королева, вона ж - президент шкільної ради, лідер молодіжного руху і володарка інших титулів. Джоанна Міллер - дівчина з гарною фігурою і дуже агресивною зарозумілістю. Джоанна була розпещена батьками і увагою хлопців, які обожнювали її на кожному кроці. Поступово всі звикли, що вона заправляє своїм оточенням і крутить іншими, як хоче. У неї був хороший смак, і захмарні амбіції, через що Джоанна вирішила, що рівнею їй буде тільки Крістіан Таффіт, єдиний син промислового магната, чий маєток височів неподалік від нашої школи. Синочок мільярдера здобував освіту в якомусь престижному університеті і іноді навідувався до своїх предків. Ось в один з таких візитів Джоанна й захомутала свою жертву. Тим фактом, що Джоанна Міллер та Крістіан Таффіт стали зустрічатися було вражене мало не все місто. Тепер кожен хто проходив повз цієї дівчини був майже що освячений її божественною суттю. Принаймні, вона саме так і вважала.

Хоча я мимоволі чула плітки, що Крістіан ніколи не відрізнявся постійністю і був не проти морочити голови відразу декільком ласим до його зовнішності та грошей ідіоткам.

Може, саме це послужило причиною. Тільки несподівано для всіх, прямо на випускному Кріс та Джоанна почали жахливо лаятися і бал заграв усіма барвами, змусивши пожвавитися навіть музикантів. Джоанна намагалася розпускати руки, обсипаючи свого золотого хлопчика добірними матюками, які аж ніяк не в'язалися до ансамблю її сукні. До честі Крістіана, варто відзначити, що він не намагався дати їй здачі, і не обсипав образами цю вибухову істеричку - він лише щось тихо прошипів їй в обличчя, виплеснув на неї вміст свого келиха та вийшов геть.

Ніколи не вважала себе злорадною людиною, але мені ця сцена неймовірно сподобалася, вона принесла мені якесь внутрішнє прямо-таки витончене задоволення. Джоанна, як зазвичай, почала ламати комедію розбитого серця, ридати і мало не битися головою об стіну, а вірний табун подруг тут же почав її самозабутньо втішати.

На такій приємній ноті я вирішила, що мій випускний підійшов до завершення.

Тридцять хвилин пішки навпростець, і я була б вже вдома, але йти вночі через парк все-таки було ризиковано, тому подумки мені довелося змиритися з ще п'ятнадцятьма хвилинами на додачу, які мені потрібно витратити, тупаючи уздовж дороги. В сумі сорок п'ять хвилин. Таксі в моєму становищі було розкішшю, я кожну копійку збирала на коледж в Прінстоні. Так що зняти туфлі та йти босоніж по узбіччю - для мене справа не ганебна.

... Мене більше напружила машина, яка загальмувала поруч.

- Заплигуй! - пролунало з місця водія.

Але я лише прискорила крок.

Тоді він повільно поїхав поруч, намагаючись розмовляти зі мною через відчинене вікно:

- Ти знаєш, як зухвало виглядає дівчина, що самотньо йде по узбіччю в такій сукні?

«Потрібно було йти через парк» - похмуро констатувала я подумки, навіть не повертаючи голови в його бік. Ігноруючи його, я розраховувала, що так він швидше відчепиться. Але де там!

- Я ж намагаюся проявити до тебе людське співчуття, балда! - насідав він.

«Ну звичайно! Теж мені альтруїст!»