Путівник для нових читачів | Каталог книг

МІЙ ОСОБИСТИЙ ФЕТИШ

АНОТАЦІЯ:

Її життя — це сірий побут, рутина і чоловік-сусід.
35 років — вік, коли здається, що все позаду. Але один шокуючий відеодзвінок італійському інвестору руйнує звичний світ. Замість ділової розмови Агата бачить на екрані небезпечно привабливого чоловіка, чиє життя пульсує забороненими ритмами. Вона хотіла заробити грошей, а натомість потрапила у вир пристрасті.
Чи наважиться вона прийняти свій новий, небезпечний фетиш?

ЖАНР: Романтична еротика , Сучасний любовний роман

ТРОПИ: дуже гаряче та відверто, різниця у віці (героїня старша), футфетиш

РОЗДІЛ 1:

Шкварчання на пательні вже починало дратувати. Олія стріляла дрібними, гарячими краплями, а пара від смаженої цибулі в'їдалася в очі, вибиваючи скупу сльозу. Агата поправила зав'язки фартуха на талії — кухонний текстиль давно втратив свій первинний колір і з м'ятного перетворився на щось невиразно-сіре. Як і все в цьому будинку.

Гучний гул із вітальні раптом став ще гучнішим. Диктор новин заговорив так басовито, наче стояв просто над вухом.

Очі самі собою закотилися до стелі.

Петро. Знову.

Можна подумати, він глухий. Або просто робить це спеціально.

Дерев'яна лопатка з силою ляснула об денце пательні.

— Чорт! — шипіння вирвалося крізь стиснуті зуби швидше, ніж усвідомлення болю.

Гаряча крапля олії влучила в ніжну шкіру на зап'ясті. Червона цятка миттєво набрякла, обпікаючи тупим, пульсуючим болем. Злість хвилею підкотила до горла, перекриваючи дихання. Безсилля. Звичайне, дурне, побутове безсилля, від якого хочеться швиряти посуд у стіну.

У кишені фартуха коротко й вимогливо задзижчав мобільний.

Агата вихопила телефон і глянула на екран.

Ольга.

Стягнула фартух і зробила декілька швидких кроків до вітальні.

Петро сидів на дивані, а весь його світ зараз зводився до яскравої картинки на п'ятдесятидюймовому екрані.

— Петре, прикрути! — вона навіть не намагалася приховати роздратування в голосі. — Мені дзвонять. І вимкни плиту через дві хвилини, чуєш? Не забудь!

Він щось буркнув у відповідь, навіть не повернувши голови.

Агата повернула ключ у замку ванної кімнати. Засувка клацнула з приємним звуком, відрізаючи її від ревучого телевізора, пахощів смаженого фаршу і всього цього вечора. Тут панувала тиша і солодкуватий запах лавандового мила.

Вона провела пальцем по екрану й приклала телефон до вуха:

— Слухаю, Оль.

— Агато! Боже, я вже думала, ти спиш! — голосна, енергійна інтонація Ольги пробила навіть динамік. Вони не працювали разом у корпоративному секторі вже роки три, відколи Ольга повністю пішла у свій благодійний фонд. — Пробач, що пізно, але в мене катастрофа. Мені потрібні твоя голова і твій залізний тон.

Агата спиралася на край раковини, роздивляючись підняте зап'ястя. Червона пляма від олії пашіла.

— Що сталося?

— Пам'ятаєш той грант на дитячий реабілітаційний центр? Ми вийшли на власника італійської інвестиційної компанії. Мілан... чи як там його. Він обіцяв закрити більшу частину бюджету. Але це просто суцільний жах, Агато! Він нестерпний. Затискає кожен євроцентик і ставить такі умови,що мої юристи сивіють. Я знаю, як ти вмієш викручувати руки партнерам на переговорах. Допоможи. Проведи з ним відеокол замість мене.

Агата трохи підняла брову:

— Оль, я давно не займаюся великими операціями. Я ковиряюся в звичайних контрактах.

— Спробуй прогнути цього зубатого типа! Будь ласка. Я плачу. Спишемо це як консультацію міжнародного експерта, я виб'ю тобі нормальний гонорар за цей дзвінок. Мені просто треба, щоб він дав гроші.

Заплатить. Гроші були не зайвими. Взагалі ніколи.

— Коли? — коротко запитала Агата.

— Завтра. О шостій вечора. Я надішлю тобі всі матеріали. Дякую, ти мене рятуєш!

— Надсилай. Розберемося.

Екран згас.

Агата поклала телефон на мармурову стільницю і повільно підняла очі до дзеркала.

Кахель у ванній відбивав холодне неонове світло. З того боку скла на неї дивилася жінка. Втома залягла сірими тінями під очима, губи стиснуті в тонку, жорстку лінію.

Вона наблизилася до дзеркала майже впритул. Пальці злегка торкнулися шкіри біля кутиків очей. Дрібна сіточка тонких зморшок. Агата запустила пальці у своє світло-русяве волосся біля скронь, пробираючи пшеничні пасма, вишукуючи... Ось вона. Срібна, жорстка ниточка, яка ховалася в натуральному золоті її локонів.

Тридцять п'ять.

Слово прозвучало в голові не дуже приємно. Останній вагон. Останні спалахи тієї молодості, яку вона уявляла зовсім інакше.

І що в результаті?

Сіра, виснажлива робота на межі вигорання. Чоловік... Вона кинула погляд на зачинені двері. Петро, з яким вони вже давно перетворилися на випадкових сусідів у затісній квартирі. П'ятнадцять років разом — і жодної спільної мети, окрім інертної звички тягнути цей побут. Ніякої іскри. Жодного сенсу. Просто час, який непомітно витікає крізь пальці.

Безглуздя. Суцільне, безперервне безглуздя...

Їдкий, гіркий запах пробився крізь щілину під дверима раніше, ніж вона встигла закінчити думку.

Палене м'ясо. Агата завмерла на секунду.

— Йолоп! — вилаялася вона крізь зуби.

Двері ванної відчинилися. Дим у коридорі вже стояв тонкою сизою пеленою. Проклинаючи Петра, свою необачність і все це бісове життя, вона побігла на кухню.

АРТИ:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше