
АНОТАЦІЯ:
Хлоя — найвідоміша й найбажаніша гетера Афін. Її краса коштує статків, а воля належить Діону — владному афінському політику, блискучому стратегу й цинічному маніпулятору, який перетворив її життя на золоту клітку, а її саму — на свою найвитонченішу шпигунку. Хлоя звикла грати за правилами афінської знаті, аж поки в підземеллі Пиргоса не з'явився він.
Арон — полонений спартанський криптій. Первісна, дика й некерована сила, яку не здатні зламати ні кайдани, ні тортури. Втілення небезпеки, що дихає мужністю і ненавистю до своїх катів.
Один тримає її тіло у шовках і ділиться нею заради влади.
Інший — замкнений у темряві, але здатен зруйнувати весь її ідеальний світ одним лише поглядом.
Хто переможе у цій грі? Тонкий афінський розрахунок чи некерована спартанська пристрасть? Або ж ніхто.
ЖАНР: Історичний любовний роман , Романтична еротика
ТРОПИ: владний герой, любовний трикутник, від ненависті до кохання та пристрасті
РОЗДІЛ 1:
Афінське сонце палило немилосердно, плавлячи мармур біля Агори, але для Діона та його свити цей день був святом. Вони йшли вулицями так, наче Афіни належали тільки їм. Розслаблені, випещені, з кубками, повними найкращого сицилійського вина, що побрязкували в їхніх доглянутих руках. Їхній сміх перекривав галас ринку, дратуючи чесних громадян і заздрісних бідняків.
В центрі цієї процесії, як діамант у золотій оправі, йшла Хлоя. Вона була неймовірно красива для тутешніх місць — мілетська екзотика з темними очима і шкірою, що світилася в променях сонця. На ній була розкішна сукня з лілового іонійського шовку, та сама, яку Діон подарував їй після його останньої перемоги в Народних зборах. Кожен її крок був виставою, а кожен погляд — обіцянкою, яку вона не збиралася виконувати.
Діон, у багряному плащі, тримав її за талію з власницьким спокоєм. Його друзі — молоді афінські аристократи, такі ж вилизані та цинічні, як і він — штовхалися, жартували та обговорювали не політику, а ту розвагу, яку Діон обіцяв їм сьогодні.
— Ми майже на місці, — Діон змахнув рукою, вказуючи на масивні двері, що вели під вежу Пиргоса. — Ви ще ніколи не бачили такого звіра, клянуся Зевсом! Лаконійський вовк, загнаний у клітку.
Запах змінився миттєво. На зміну пахощам парфумів та вина прийшов сморід. Повітря в підземеллі було важким і затхлим, але афінська компанія лише сміялася голосніше, намагаючись відігнати дискомфорт. Охоронці з факелами покірно відчиняли перед ними засуви.
Діон штовхнув двері останньої камери.
У кутку, на брудній, вологій соломі, що більше нагадувала нечистоти, сидів чоловік. Спартанський криптій. У світлі факелів його тіло здавалося ідеальним. Він був роздягнений до пояса. Міцні груди та живіт, на якому виднілися старі білі шрами. Але зараз до них додалися свіжі, багряні рани від допитів, що ще кровоточили. Його темне волосся було розпатлане, на обличчі запеклася кров, а зап'ястя та кісточки були прикуті важкими ланцюгами до стіни.
Але він не був зламаний. Спартанець сидів із прямою спиною, гордо піднявши голову. Коли двері відчинилися, чоловік повільно перевів погляд на галасливу компанію. В його погляді не було страху. Лише концентрована, тваринна ненависть.
Афінські аристократи, приголомшені його видом, на мить затихли. Але потім, підбурювані вином і власною безкарністю, почали глузувати.
— Дивіться, — вигукнув один із них, — воно ще живе! І навіть дивиться на нас. Гей, лаконієць, не хочеш нам поклонитися?
Аристократ жбурнув у чоловіка жменю сміття, підібраного з підлоги. Шматок старої соломи та багнюки влучив у закривавлений торс криптія. Полонений не поворухнувся. Він приймав ці знущання стоїчно, як приймають дощ або вітер. Його погляд продовжував пропалювати кожного з них.
— Досить, — м'яко, але владно перервала їх Хлоя.
Діон здивовано підняв брову. Його друзі замовкли. Хлоя зробила крок вперед, відходячи від компанії та привертаючи до себе загальну увагу. Кожен її рух був обдуманий, наче в театрі. Вона повільно підійшла до в'язня, її ліловий шовк зашурхотів по брудній підлозі.
Темні, дикі очі спартанця вивчали її, повільно й безжально, проникаючи під тонкий іонійський шовк прямо до наляканого серця.
Хлоя наблизилася ще на крок. Вона витончено нахилилася, притримуючи лівою рукою поділ своєї розкішної сукні, щоб не забруднити її в гнилій соломі. У правій руці вона впевнено тримала срібний кубок, у якому темне сицилійське вино важко колихалося від її рухів.
Вона зазирнула йому в очі. Полонений зустрів її погляд з такою силою, що Хлої на мить здалося, ніби повітря навколо них спалахнуло.
Нахилившись так близько, що могла роздивитися детально його обличчя, вона заговорила. Її голос пролунав солодким, текучим нектаром — професійним голосом дорогої гетери, яка звикла розслабляти й водночас жалити чоловіків.
— Гей, лаконійцю... тобі подобається те, що ти бачиш? — в її інтонації бриніло витончене, знущальне кокетство, розраховане на публіку за її спиною. Вона хотіла показати Діону та його друзям, що цей дикий звір для неї — лише ще одна забавка.
Чоловік продовжував мовчки дивитися на неї з-під брів. На його обличчі не здригнувся жоден м'яз. Демонстративно повільно, він висунув язик і облизав свою пересохлу, розсічену губу, злизуючи краплю власної підсохлої крові. На його понівечених вустах з'явився ледь помітний натяк на вискал. Він не вимовив жодного слова. Його гордість була вищою за афінські балачки.
В цю мить Хлоя раптом відчула, як по спині пробіг холодок. Солодка посмішка на її обличчі на мить застигла. В погляді цього зв'язаного, побитого криптія вона виразно прочитала таку тваринну, некеровану небезпеку, від якої в Афінах зазвичай ховалися за спинами озброєної варти. Він сидів у багнюці, але дивився на неї так, наче це вона була його здобиччю, яку він рано чи пізно вполює.