
АНОТАЦІЯ:
Вільям Фіцрой — бастард. Людина, яка не отримала нічого від народження, але взяла все силою власного розуму. Він побудував торгову морську імперію, але йому досі бракує одного — офіційного титулу та імені батька.
Коли Лондон вибухає скандальними плітками навколо його імені, Вільям бачить у цьому шанс. Він обирає ідеальну маріонетку — випадкову вдову, яку він збирається представити вищому світу, як свою дружину.
Це мало бути ідеальним фіктивним союзом заради статусу. Але Вільям забув про одне, що граючи з долею, можна легко програти власне серце.
ЖАНР: Історичний любовний роман , Романтична еротика
ТРОПИ: фіктивний шлюб, вимушена близкість, від недовіри до кохання
РОЗДІЛ 1:
Книга «Бастард» є продовженням історії циклу «Володарі океану: відтінки покори».
Тому це фрагмент 37-ї глави з роману «Ляльковод». Він допоможе вам зрозуміти контекст, а головне — побачити сцену першої зустрічі Вільяма Фіцроя з жінкою, яка назавжди змінить його плани на життя.
Фрагмент Глави 37 з книги «Ляльковод»
Вечір у маєтку Блеквудів був напрочуд теплим і несхожим на всі попередні. У їдальні, де зазвичай панувала атмосфера аристократичної відстороненості, сьогодні горіло безліч свічок. Граф Блеквуд, на вигляд помолодшавши на десять років, сидів на чолі столу, спостерігаючи за Елеонорою. Вона буквально літала кімнатою, її рухи стали легкими, а в очах знову засвітився той бешкетний вогник, якого він не бачив вже давно.
Вільям Фіцрой, який приїхав трохи раніше, виглядав незвично ошатним, попри все ще помітні синці. Він витягнув із внутрішньої кишені сюртука пергаментний сувій.
— Дозвольте офіційно оголосити, мілорде, — почав Вільям з урочистим виглядом, — що завдяки деяким... адміністративним коригуванням у парафіяльних записах, ліцензія на одруження була вчасно змінена. Відтепер офіційним нареченим леді Елеонори є віконт Патрік де ла Мар. Жодних випадкових кандидатів.
— Ви надзвичайно ефективні, Фіцрой, — граф розсміявся, приймаючи документ. — Де міс Пратт? Я хотів би, щоб вона приєдналася до нас за келихом вина.
Елеонора, що саме поправляла квіти у вазі, зупинилася і весело глянула на батька.
— О, тату, боюся, міс Пратт сьогодні нездужає.
— Леді Елеонора вже встигла довести навіть гувернантку до стану перманентної недієздатності, — вставив Вільям, підморгуючи графу.
Усі розсміялися, і цей сміх здавався таким природним, що напруга останніх тижнів остаточно випарувалася.
В цей момент масивні двері їдальні відчинилися. У залу увійшов Патрік. Він виглядав бездоганно. Виголений, у вишуканому сюртуку, що сидів на його міцних плечах ідеально. Він знову був тим самим віконтом де Лабура — впевненим і владним.
Поруч із ним шла Шівон. Вона була вдягнена в дорогу аристократичну сукню, яку для неї передала Елеонора, а її руде волосся було вкладено в елегантну зачіску. Проте попри розкішний вигляд, ірландка ступала обережно, наче боялася, що підлога ось-ось провалиться під її ногами. Вона весь час намагалася поправити вишивку на сукні або торкнутися волосся, відчуваючи себе в цьому аристократичному світі чужою.
Патрік підтримував ірландку під лікоть, відчуваючи її напругу, і повів прямо до Елеонори.
— Елеоноро, — промовив Патрік, зустрічаючись із нею поглядом. — Я хочу, щоб ти познайомилася з Шівон. Саме вона доглядала мене, коли я був в гарячці.
Елеонора, не вагаючись ні секунди, підскочила з місця і підійшла ближче. Побачивши, як ніяковіє ірландка, вона лагідно взяла її за обидві руки.
— Шівон, — тихо промовила Елеонора зі щирою вдячністю в голосі. — Ви виглядаєте неймовірно. Але головне — я дякую вам за кожну хвилину, яку ви провели поруч із Патріком, рятуючи його.
Шівон підняла на неї розгублений погляд.
— Міледі... — Шівон підняла на неї розгублений погляд, — ви занадто добрі. Я просто робила те, що мала, — ірландка трохи завагалася і прошепотіла. — Я боюся, що не вмію поводитися як леді.
— Тоді просто будьте собою, — усміхнулася Елеонора, стискаючи її долоні. — Станьте моєю подругою, якщо дозволите. Я завжди мріяла про сестру, і хто знає — можливо, доля вирішила виправити це саме так.
Вільям, який до цього моменту розслаблено сперся на спинку стільця, повільно підвівся, тримаючи в руці келих з вином. Його погляд зупинився на Шівон, і на мить він завмер, забувши про свій звичний цинізм.
В пам’яті миттєво спливли картини з кліпера. Постать у лахмітті, з немитим, розпатланим волоссям кольору перепаленої міді, яке здавалося йому тоді найбезглуздішою деталлю. Він згадав, як дивився на ту руду дівчину з роздратуванням, вважаючи, що в такий момент вона виглядає недоречно і потворно.
Тепер же, у світлі свічок, перед ним стояла зовсім інша жінка.
Вишукана сукня кольору глибокого смарагду відтіняла її шкіру, роблячи її майже порцеляновою, а те саме руде волосся, тепер майстерно вкладене в елегантну високу зачіску, сяяло, як справжнє золото. Він бачив, як вона ніяковіє, бачив її боязкі рухи, але це лише додавало їй якоїсь особливої, нетутешньої краси, яка зовсім не вписувалася в канони лондонських салонів.
Вільям відчув, як келих у його руці ледь не висковзнув. Його іронічна посмішка на мить зникла, поступившись місцем щирому подиву. Він зробив крок вперед, і його очі тепер вивчали Шівон з захопленням.
— Міс Шівон? — голос Вільяма прозвучав тихіше, ніж зазвичай, без його фірмових жартів.
Він перевів погляд з її рук, які досі тримала Елеонора, на її обличчя, а потім знову на волосся.
— Вибачте мою прямоту, — додав він, злегка вклонившись, — але мені здається, що на кораблі я був… дещо короткозорим. Я пам'ятаю вас, але зараз я наче бачу вас вперше.