Розділ 1. Бажання змін.

   Знову цей сон… Вечір. Я йду вздовж сірих, прихованих  вечірньою імлою приватних будинків, по ледве видимій, вузькій стежці. Світло самотнього ліхтаря освітлює дорогу, вириваючи з темряви силуети дерев, що окремо стоять наче вартові мороку . Зябко. Надворі або пізня осінь, або рання зима. Тривога тримає в страшній напрузі. Все наче у тумані. Себе уві сні не бачу. Лише відчуття присутності. Сам я,  ніби зведена пружина, готова будь-якої миті рвонути осторонь. Обережно заходжу у двір покинутого будинку. Озираюся. Раптом, несподівано, у сутінках дня, бачу, що на мене мчить якийсь обірванець у темній куртці, й пузирячих на колінах треніках. Чоловік роками за сорок, перекошене обличчя, у руці занесена для удару сокира. Пика, у просоченого винними парами дегенерата, відчайдушно тупа. Такий спочатку зробить, а потім почне думати. З переляку, різко прокидаюся. Пізніше, приходячи до тями, спливли подробиці: роздираючий собачий гавкіт,  блискотіння у  місячному сяйві сталевого леза і слина, що звисала з губ, у приснившегося бандита.   

Такого страху я давно не відчував. Липкий піт, бісером виступив на лобі. Серце гулко бухтить, наче розсерджений запорожець. Третя година ночі. Жах! І цей сон приходить до мене вже вдруге. Якесь попередження. Але від чого? Мені не зрозуміло, звідки в моїй черепушці раптом почали з'являтися сюжети подій, які за все бажання, не повинні виникати в моєму спокійному, трохи лінивому житті працівника розумової праці, дрібного клерка наукового інституту.Тепер мені довго не заснути! Я кручусь у своєму двох - спальному ліжку, посилено намагаючись розслабитися. Але де  там! На думку спадає будь-яка нісенітниця.

   Зізнаюся чесно. Дикість якась. Чого мені бояться? Я звичайна людина. З традиційним до  поколінь,  предків, ім'ям Іван. У свої двадцять п'ять із хвостиком, на приставку у вигляді імені по батькові, поки що не заробив.

    На роботі, в проектному інституті, подібних недотеп, дражнять "офісним планктоном". Я не ображаюся. Мені й самому здається, що у мене усе  середнє. Вага, зріст, розумові дані. Але це, звичайно, не відноситься до заробітної плати. Ось вона чомусь маленька.   Протираючи штани в науковому закладі, якийсь час думав, що сиджу там через гроші. Несподівано виявилося, що з кохання. Адже заробітною платою ці грошенята  не назвеш! По життю обожнюю читати. Не розумію повального ажіотажу навколо футболу, хоча із задоволенням у нього граю на вихідні. Раніше, у роки пубертатної юності, я займався вільною боротьбою. Були  непогані досягнення. Але далі за першого дорослого, не пішов. Це було захоплення, а не спосіб заробітку у дорослому житті. Чомусь рукодельному я так і не навчився. Книги, спорт, загальні знання. І все! Єдине, що справді приємно, я рідко впадаю в депресію. Найчастіше спокійний і врівноважений. Флегматик. Коли п'ю, швидко п'янію, але не відключаюсь і не мучаюсь похміллям. У мене багато якостей, які несподівано навіть для мене з'являються від того чи іншого сьогохвилинного настрою. Загалом звичайний, середньостатистичний юнак. Навіть дивлячись у дзеркало, я бачу лише трохи худорлявого хлопця, без явних ознак геніальності, або мужності. Звичайна посередність, у якій намішено усього потроху.

   Після смерті батька від раку, та свого подальшого усвідомлення у лікарні, зі мною почали відбуватися дивні речі. Незрозумілі сни, не приязнь звичного існування, вибухова емоційність та дратівливість від тупого пропалювання життя. Але, сподіваюся, це нормально. У тій низці подій, у яких довелося опинитися, дуже вже хочеться розібратися. Якось напрочуд різко я подорослішав! У чому це виявилося? Та хоча б у пошуках сенсу навколишньому світі. Ось і зараз я намагаюся знову розгадати не просту дилему. Начебто просте питання. Чи має альтернатива грядушність? А  минулє ознаку майбутнього? Розмірковуючи сам із собою,  приходжу до висновку, що є. Візьмемо, знову ж таки мене. Якби хтось сказав, що в прийдешністі мені доведеться побажати смерті своєму батькові, то я набив тому парубку пику. Ну, а якщо насправді виявилося, що батько хворий. Смертельно захворів на рак і перестав пересуватися? Мучився, кричав, проклинав усіх у світі, просячи пощади у смерті. Поганий приклад?  Не видно альтернативу? Можливо… Ну, тоді польоти, що готуються, в космос. Адже це теж можлива подія, з певним ступенем ймовірності. Минуле, майбутнє, сьогодення – це все смуга подій, що чергуються. Ти іноді згадуєш, яким був рік, два тому. А як далеко можна пригадати себе? Адже нічого не зникає з пам'яті! І якщо у прояві світу існує твоє минуле і сьогодення, то там існує й майбутнє. Просто треба згадати. Відчути альтернативу.

  У лікарні, знаходячись у комі, я побачив минуле. Нехай і дуже далеке, але своє. А точніше, далекого предка (1т.) Тепер воно почало впливати на мене майбутнього. Все так просто! І коли мої друзі почали помічати в мене зміни, я нічого не міг їм на це відповісти. Так. Я змінююсь. І може не на кращий, на їхню думку, сторону.

  Сперечатися з собою легко. Опонент або мовчить, або під натиском залізобетонних доказів,  погоджується. Хтось би обізвав ці роздуми – словоблуддям. Я ж гордо називаю внутрішніми діалогом. Своєрідним вибором  шляху.

  На жаль, саме зараз я стою перед подібною невизначеністю. Події мчатся з шаленою швидкістю. Я за ними не встигаю.

  Вчора у гості приходила давня знайома батька – тітка Іра. Запропонувала допомогти влаштуватися до міліції. Спочатку пожурилася про смерть тата, а потім зі справедливою жорсткістю підтвердила здогад, що терзав мене, про повну мою нікчемність у житті. Що, я м'якотілий, і з такими наївними поглядами міг би тільки корів у селі пасти. Одним словом дурний добряк, без найменшої цілеспрямованості, яка властива  вольовим людям.У запропонованій мені перспективі йшлося про роботу у карному розшуку. Лякала відповідальність, та специфіка професії. Але що мені втрачати? Я трохи подумав і погодився кувати свій аморфний характер. Тим більше, що військова кафедра інституту, який я закінчив, давала можливість йти після перепідготовки на службу в органи офіцером. Смішно, але ніколи не міг уявити себе наставником праведності. Таким, от велетнем. Дядєй Степой із дитячої книжки. Смішно.