5

Дженні поралася біля ванни, додаючи у воду засушені трави, щоб хоч трохи вгамувати біль, який сковував тіло Елізи. Коли сукня нарешті впала на підлогу, служниця мимоволі зойкнула, прикривши рот рукою. Вся спина дівчини — від лопаток до самого попереку — була вкрита багровими та синіми синцями, подекуди шкіра була здерта об жорсткий камінь пустелі.

— Ох, бідна моя квіточко... — шепотіла Дженні, обережно обмиваючи садна теплою водою. — Як же він міг вас так кинути? Цей Джессі... він же мав бути поруч!

Еліза мовчала, стиснувши зуби. Вона дозволила Дженні розтерти спину заспокійливою маззю, що пахла арнікою та живицею. Холод мазі приніс полегшення, але справжній біль був не в тілі — він був у відчутті того, що її життя перетворилося на розмінну монету між амбіціями батька та грубістю ковбоя.

Коли Дженні допомогла їй одягнути тонку нічну сорочку і вкластися в ліжко, у двері тихо постукали. Це був містер Грір. Він виглядав постарілим на десять років за цю ніч. Лампа в його руці кидала довгі, тривожні тіні на стіни спальні.

— Дженні, залиш нас, — коротко кинув він.

Служниця вклонилася і вийшла, щільно зачинивши двері. Батько присів на край ліжка, дивлячись на доньку, яка здавалася зовсім маленькою і крихкою під важкою ковдрою.

— Розкажи мені правду, Елізо, — сказав він низьким, позбавленим офіційності голосом. — Я бачив твій погляд на ганку. Ти не просто впала з коня.

Еліза глибоко вдихнула. Вона зрозуміла, що більше не може прикидатися. Вона розповіла все: як Джессі силою тримав її в кабаре, як принижував її гідність, як змусив випити шампанське, щоб «розслабити», і як погрожував «приватним уроком» посеред ночі. Вона розповіла про свій відчайдушний стрибок у сідло і шалену втечу, яка закінчилася падінням.

Вона лише змовчала про Авею. Про те, що її привіз «дикун», Еліза не сказала ні слова — ця частина правди належала тільки їй.

— Він сказав мені, що я маю з’явитися на стайні о шостій ранку, — закінчила вона, і сльоза нарешті скотилася по її щоці. — Тату, він не вчить мене. Він мене ламає.

Містер Грір завмер. Його важкі кулаки стиснулися на колінах так, що побіліли кісточки пальців. Він довгий час дивився у вікно, за яким панувала чорна пустеля. Джессі був найкращим провідником і ковбоєм, якого він міг найняти для охорони залізниці, але слова доньки малювали портрет людини, яку він не хотів би бачити поруч зі своєю родиною.

— Я думав, що його суворість допоможе тобі загартуватися тут, — нарешті промовив батько, не дивлячись на неї. Його голос тремтів від прихованого гніву. — Але я не давав йому права на жорстокість.

Він задумався, важко дихаючи.

— Завтра о шостій ти нікуди не підеш, Елізо. Спи. Я сам зустріну Джессі на стайні.

 * * *

Сон Елізи розлетівся на шматки від різкого, оскаженілого крику, що долинав знадвору. Вона підхопилася з ліжка, ігноруючи пекучий біль у спині, і кинулася до вікна. Відчинивши раму, вона впустила в кімнату холодне ранкове повітря, просякнуте запахом пилу та люті.

Там, біля стайні, у сірому передсвітанковому тумані, розгорталася сцена, якої Еліза ніколи не очікувала побачити.

Батько стояв навпроти Джессі. Його зазвичай спокійне обличчя перетворилося на маску гніву. Джессі щось вигукнув, витираючи кров з розбитої губи — схоже, перший удар уже досяг мети. Оскаженілий ковбой смикнувся вперед, замахуючись кулаком у відповідь, але містер Грір, попри свій вік, виявився швидшим. Він перехопив замах і з розвороту завдав короткого, професійного удару в печінку.

Джессі миттєво згорбився, повітря з шумом вирвалося з його легень, і він упав на коліна, хапаючи ротом пил.

Батько навис над ним, важко дихаючи. Його голос, зазвичай низький, зараз лунав на все селище, наче гуркіт обвалу в горах:

— Ти думав, що можеш ображати мою доньку?! — прогримів він, і Еліза здригнулася від сили цих слів. — Думав, що можеш залякувати мою дитину в моєму ж домі? Я тебе спопелю, мерзотнику! Я знищу твоє ім'я від цього узбережжя до іншого!

Джессі намагався щось прохрипіти, але містер Грір не давав йому вставити ні слова. Він схопив ковбоя за комір жилета, піднімаючи його голову вгору.

— Ти розчарував мене, — виплюнув батько прямо йому в обличчя. — Я думав, ти порядна людина, чоловік честі, якому можна довірити найцінніше. А ти виявився звичайною твариною, яка застосовує силу до сердечних справ. Ти — нікчема, що воює з дівчиною, яка не може дати відсіч.

Він відштовхнув Джессі від себе так сильно, що той знову повалився на землю.

— Ти звільнений. Прямо зараз. Забирай свої манатки і щоб до сходу сонця твоєї тіні не було в цьому селищі. Якщо я побачу тебе ближче ніж на милю до Елізи — я особисто всаджу в тебе кулю, і жоден закон мене не зупинить. Геть!

Джессі, важко дихаючи і тримаючись за бік, повільно підвівся. Його погляд був сповнений отруйної ненависті. Він зиркнув на вікно Елізи, і на мить їхні очі зустрілися. Вона не відвернулася. Тепер, під захистом батьківського гніву, вона дивилася на нього з презирством, якого він заслуговував.

Ковбой сплюнув кров на землю, кинув останній злобний погляд на містера Гріра і, хитаючись, рушив у бік бараків.

Батько ще довго стояв біля стайні, дивлячись йому вслід. Його плечі опустилися, і він раптом здався Елізі дуже втомленим. Вона відійшла від вікна, відчуваючи, як величезний тягар, що тиснув на неї всі ці дні, нарешті зник. Джессі пішов