30. Минувши серединні землі

Минувши серединні землі, мандрівники подолали черговий спуск, та ступили на землі, які мали назву «нижніх». І, здавалося, ніщо не змінилося навколо – ті ж нескінченні проходи, а там, де голі стіни обростали безліччю дверей, поселення. Як і в серединних землях, світлий час циклу змінювався темним, люди вирощували зерно і худобу, виробляли шкури і шили одяг, як належно двічі на цикл підносили молитви Хубалу. І, треба сказати, всупереч чуткам, зріст місцевих ненабагато відрізнявся від зросту мешканців серединних земель. Хіба що одяг був більш ветхий, а обличчя худішими.

– На нижніх землях немає розподільників манни, – сказав мисливець на джинів Ясір, – і жителі їх у поті чола добувають хліб денний.

– На щастя, у нас її достатньо, а також ґудзиків, – Джавад оглядався на всі боки, та вірний звичці, час від часу перекладав шамшер з одного плеча на інше, – так що пані, а з нею і ми – вірні слуги – не будемо мати потребу.

– Я здивована, – хоч Сабіра і важко дихала, але мужньо підтримала розмову, – зізнатися, спустившись сюди, я очікувала побачити більше...

– Потвор? – закінчив за дівчину оповідач-шаїр. – Якщо пані вибачить мою сміливість, щоб побачити трансформації, які здатне зазнати людське єство, пані зовсім не слід було опускатися так низько, швидше навпаки.

– Те, що відбувається з обраними – мала плата за щастя та честь жити поряд із серцем бога! – схоже, сліпий Тагір, по своєму, зрозумів, куди хилив шаїр.

– Що ти маєш на увазі? – на відміну від жреця, Сабіра не відрізнялася кмітливістю.

– І знову перепрошую за сміливість, я говорю про тих щасливців, які мають радість проживати в серці світу, яке, як відомо, збігається з серцем Бога. Якщо вірити тому, що говорять люди (а не всьому з цього можна вірити), тіло їх гниє і відвалюється шматками, і ще вони вивергають свої нутрощі, внаслідок чого щасливці не живуть довго.

– Так, і на очах їх пов'язки, бо ніякі очі не здатні витримати сяйво серця Всевишнього, але це мала плата за щастя перебувати поряд з Володарем! – народив каптур, але чомусь у голосі було більше гніву, ніж благоговіння.

– Ви б хотіли увійти до їх числа? – тихо спитав колишній мисливець на джинів.

Попереду жреця поспішив з відповіддю шаїр.

– Моя пані, шановні супутники, час наближається до обіду, і ще два повороти назад я помітив покажчик, який милостиво повідомляв про близькість двору відпочинку. А тепер мої очі чітко розрізняють вивіску закладу. Я бачу моя пані втомилася, а мій власний буркотливий живіт говорить про те, що, мабуть, вона голодна. Поспішимо ж, щоб зайняти належні нам місця в закладі. Дамо відпочинок членам, ситість животам і, присягаюся Хубалом Милостивим, я розповім вам історію, таку історію, слухаючи яку відлетять ваші турботи, а також думки про важке дихання і натруджені ноги, і про майбутні тяготи шляху, бо ви повністю зануритися у неї.

– Хай буде так, – не без зусиль махнула витонченою ручкою Сабіра.

Компанія розмістилася у найбільшому залі двору для відпочинку. Подібно до багатьох залів у багатьох землях, на протилежних стінах його висіло по квадрату з яких стирчали металеві кільця. Крім того, стіни прикрашали численні зображення стародавніх людей.

– Подумати тільки, які ритуали проводилися тут у давнину, – задумливо промовив мисливець на джинів.

Відкриті на всю безсоромну довжину ноги зображених жінок були цнотливо замазані чорною фарбою.

Всупереч очікуванню Ясіра, присутні не підтримали розмову, бо, вгамувавши перший голод і витягнувши натруджені ноги, всі чекали обіцяної розповіді шаїра. І шаїр почав.

У давнину, у минулі гоцикли жив у верхніх землях катан з роду катанів на ім'я Гірим, і було у нього три сини. І ось одного дня Гірим захворів. Покликали лікарів із секторів верхніх, із секторів серединних і навіть лікарів із секторів нижніх, і кожен дивився Гірима, але жоден не міг сказати в чому причина його хвороби і як вилікувати його. Зневірившись, сини та близькі почали готуватися до гіршого, як тут з'явився старий знахар, який добирався сюди з глибинних секторів, а оскільки дорога була довга, то й прийшов він останнім.

Оглянувши Гірима, знахар сказав:

– Мені відомі тисячі недугів, як то: жовта лихоманка, малинова лихоманка, смарагдова лихоманка (не слід її плутати із зеленою, яка також мені відома), блакитна лихоманка, а також лихоманка глибинних земель. А кожен із цих недугів має зовнішні прояви, характерні тільки для нього. Так, для жовтої лихоманки характерні рясний піт неприємного запаху, а також висипання і лущення, для малинової лихоманки характерні піт трохи менш за рясний, хоча смердючіший, а ще сухість рук, ніг, а також склер.

– Ми зрозуміли тебе, – перебив лікаря старший син, – що з нашим батьком?

– Для зеленої лихоманки характерні блідість шкіри на обличчі та під пахвами, – лікар не звернув на слова сина катана ні найменшої уваги, – а також фурункули в перерахованих місцях, які слід розкрити рівно на третій цикл перед ранковою молитвою, ні раніше, ні пізніше, а вміст їх слід, попередньо розчинивши в оцті, віднести до найближчого храму пана нашого Хубала.

Лікар ще довго говорив, перераховуючи недуги, а також їх прояви та способи лікування.

– … але жодна з відомих мені хвороб не схожа на ту, на яку страждає ваш батько, – нарешті закінчив він.

– Так що ж ти, старий бовдур стільки часу засмічував нам мізки! – обурився середній син.

– Не поспішай, – сказав знахар, і для того, щоб слова його наповнилися більшою вагою, навіть підвівся і підняв руки до світильників. – Чув я від мого батька, а він теж був знахарем не з останніх, а йому розповідав його батько, створюючи наш світ, серед іншого, Хубал Багатомудрий створив і одну потаємну кімнату. Батько говорив, а йому його батько, а дідові – його батько, лише юнакові благородного походження, чистому духом та помислами може відкритися вона.

– І що ж у тій кімнаті, наймудріший серед мудрих? – промовив молодший син, на відміну від братів, не виявляючи жодного ступеня роздратування.