17. Не виспався?

– Не виспався? – Радиф уважно подивився на Акзама. Червоні очі з темними колами під ними, щоки запали, виділяючи високі вилиці. – Чи згадав щось?

Той похитав головою, водночас відповідаючи на обидва запитання. Незвичайні жести чужинця все ще вводили в оману.

Сонце стояло майже в зеніті – найспекотніша пора доби. Цей час краще перечекати в чайхані, за напоєм, що вгамовує спрагу; або вдома, в найдальшій, прихованій від спеки кімнаті. Радиф почухав скроню – на все воля Хубала Наймилостивішого. А з чужинцем, схоже, сталося найгірше. Радиф уже бачив подібні погляди, подібні очі й змарнілі обличчя, десятки, може, сотні разів. Так виглядали ті, хто зловживав відвідинами вагантів. Чуже життя в мріях замінювало їм власне. Були такі, що продавали останнє, заради ще одного побачення з оповідачем. А позаминулого року один навіть викрав ваганта. Зачинив у сараї, збираючись змусити розповідати історії. Викрадача відшукали того ж дня. Вагант вказав, той самий – викрадений. А скуляча істота, що лежала на земляній підлозі в сараї, була мало схожа на людину.

– Ходив би ти менше до Будинків Мрій, – інспектор здивувався сам собі. Що йому до парубка. Його життя, хай живе, як хоче.

– Дорогу! Дорогу ношам шляхетного пана Алі Паші!

Кастрат-слуга надривав горло високим, писклявим голосом.

Нечисленні перехожі та інспектор із супроводжуючими звично розступилися, лише Акзам на мить затримався.

Слідом за кастратом, ще молодим і худим, четверо слуг несли позолочені ноші Алі Паші – візира катана. Штори були зсунуті, можливо чиновник дрімав, приспаний спекою та мірним похитуванням. Благородні, а пан Алі Паша відносився до них, вважали ганебним ходити по землі, подібно до простолюдинів. Казали, навіть удома у відхоже місце їх носили слуги, чи возили на спеціальних візках.

Слідом за ношами рухалася парочка старих кастратів особистої охорони. М'язисті руки і тіла вже почали запливати жирком, проте все одно вселяючи достатню повагу і побоювання. Такі кастрати-воїни мали особливий попит. Хоча б тому, що вихолощували їх уже в зрілому віці, після операції з десяти виживало вісім, і йшли вони на це доброю волею. Заради становища та гарного заробітку.

Дивлячись їм услід, інспектор подумав, чи дав би він оскопити себе. Діти є, навіть онука, що стосується ласок з дружиною, він уже й забув, коли займався цим… мочитися через трубочку, до всього можна звикнути… Щоправда, навряд чи хтось із сильних світу цього звабиться немолодим і не дуже спритним кастратом – колишнім інспектором .

– Дорогу! Дорогу ношам шляхетного пана Алі Паші! – лунало з-за рогу, куди повернула процесія.

Радиф похитав головою, відганяючи думки про переваги кастрації, махнув своїм.

– Ходімо!

Будинок торговця Сагіта стояв наприкінці східної вулиці – не найпрестижніший, а й не найбідніший район Бадията. Сам Радиф жив на стику кварталів горщиків та ювелірів. Батько Інджилі ліпив глеки. Найкращі глеки в Бадияті, які зберігали прохолоду в спекотний день і віддавали тепло вмісту холодними ночами. Одружившись, Радиф переселився до будинку тестя, хоча б тому, що кварталу стражників ні в Бадияті, ні, наскільки знав інспектор, у будь-якому іншому місті не було.

Високий паркан із колись жовтого, а тепер сірого пісковика не дозволяв зазирнути у двір.

За знаком Радифа, патрульний Абдула загатив у ворота.

– Впустіть, ім'ям катана Абу-ль-Хасана!

Тиша.

Ні «хто там», ні «зараз, зараз».

Єдине що трапилось – одна зі стулок воріт трохи відійшла від могутніх ударів Абдули.

Патрульний глянув на інспектора, Радиф похитав головою, даючи згоду.

Підкоряючись знаку Абдули, двоє патрульних – Радиф не знав їхніх імен, витягнувши палиці, ковзнули у двір. Перед тим, як піти за ними, Абдула витяг з-за пазухи якийсь мотузковий амулет, прошепотів слова молитви, стиснув у кулаку; замкнули ходу Радиф та Акзам.

Двір. Звичайний, з альтанкою і заростями південного плюща, які дають прохолоду.

Двері в будинок – добротний, з каменю, з двома поверхами, облицьований білим вапняком – були прочинені.

Не перейнявшись стукотом, патрульні ковзнули всередину.

Абдула, Радиф та чужинець залишилися на вулиці.

Незабаром у дверях з’явилась засмагла до чорноти фізіономія одного з патрульних.

– Пане інспектор, ходімо, там таке…