15. Він іде, а я стою

– Він іде, а я стою, він іде, а я стою. Ну, думаю, врятуй Хубал Милостивий, того-цього, права була моя Зейнаб – допився!

Після вуличної спеки, нутрощі управи, які дарували захист від сонця, здавалися ... в голову вперто лізло порівняння з божественною манною – тією самою, якою обдаровував перших людей наймилостивіший до Сходження, хоча, звичайно ж, прохолоду ніяк не можна вжити в їжу.

– Хто йде? – молодший інспектор Насир кивнув, вітаючи, Радифа.

– Кажу ж – марид!

Радиф на секунду затримався подивитись, хто це відкриває душу Насиру.

– Так вже й марид? – стомлено запитав молодший інспектор.

– А то! Я маридів не знаю! Все як у того-цього Писанні – маленькі ніжки, голова з гарбуз і – найголовніше – сіркою несе!

Співрозмовником Насира був Мохтар – відомий міський п'яниця. На які гроші він пив, до того ж щоденно – невідомо, але не менше чотирьох разів на місяць справно потрапляв в управу за бешкет і неналежну поведінку. Але зараз, дивовижне, Мохтар, схоже, з'явився не в супроводі патрульних чи обурених городян, а сам.

– Ти, пиши, того-цього, пиши!

– Я запам'ятаю, – відмахнувся Насир.

Радиф принюхався – і, схоже, сьогодні від Мохтара не несло перегаром. Мабуть, дійсно, мариди, які можуть навитися з п'яну, здорово налякали старого.

– Значить, стою я біля будинку купця Нурули, якраз біля паркану, того, що в два зрости, от скажи мені, навіщо йому такий паркан, чесній людині і не перелізти. Ну так ось, стою я, штани вже приспустив.

– Навіщо штани приспустив? – виявив інтерес Насир.

– … так це, як його… Не перебивай! Стою я, того-цього, а тут шум у сусідньому дворі, я трохи штани собі з переляку не… порвав. Обертаюся, а він – йде.

– Хто йде? – зітхнув молодший інспектор.

– Ти слухав мене – марид!

– З чого ти взяв, що то марид?

– Так ноги, голова та сірка.

– Все?

– Ні, того-цього, як все, – Мохтар почухав за вухом, – зовсім не все! Ти того, запам'ятай, ніг – чотири, – підтверджуючи слова, Мохтар тицьнув під ніс молодшому інспектору долоню з чотирма розчепіреними пальцями, брудними з обламаними нігтями. – Рук, того-цього…

– Теж чотири?

– Чому чотири, рук – дві, як у людей.

– То може, це людина і була?

– А сірка?

– Пив? – прямо запитав Насир.

Мохтар одразу знітився, втягнув голову в плечі.

– Ти – влада того-цього, і мене захищати повинен. Ось і захищай!

Радиф втратив інтерес до розмови, він тільки повернувся від пустельників, виїхали ще засвітла, до ранкової молитви і зараз найпершим його бажанням було вимитися, а потім виспатися. Але спершу треба доповісти. Він кивнув на кабінет суперінтенданта.

– У себе?

Молодший інспектор похитав головою.

– Ні світ, ні зоря з'явився, злий, як… – він зиркнув на Мохтара, – як марид.