9. Коли інспектор пішов

Коли інспектор пішов, я прийняв ванну, кмітливий хлопчисько-коридорний наносив гарячої води, від якої до того ж пахло чимось квітковим. Я дав йому за роботу один кругляк з гаманця, вибравши найменший, з двома дірочками, і все одно, судячи з блиску очей, видно, прогадав. Нічого, нехай потішиться.

Частину грошей залишив у себе, а частину, як і радив інспектор, віддав на зберігання.

Після ванни замовив їжу в номер.

Принесли шматок м'яса, засмажений до сухаря, политий чимось зеленим і тягучим. Тушковані овочі в білому соусі, який до того ж майже одразу застиг, і фрукти. Ні назви, ні вид страв нічого не казали мені.

Спробував усе. Підлива до м'яса здалася мені надто пряною. Білий соус був солодкий до нудотності, після нього фрукти здалися несмачними, до того ж шкірка була товста і волокниста, можливо, її слід було зчищати.

Це була явно не моя, не звична мені їжа.

Наступного разу краще перекусити у місті, у якомусь закладі, де подають не лише місцеву кухню. Може, так потраплю на свою, рідну.

Ні зовнішній вид одягу, ні кімнати нічого не сказали мені, хоча, як запевняв службовець, я прожив тут кілька днів.

А де мешкав до цього?

Залишки обіду прибирала служниця – та сама, з великими очима, що допитував інспектор.

– Вам щось ще потрібно, пане?

Здається, у питанні звучав натяк, чи це мені так хотілося. Невже вона і я...

Я відмовився, вирішивши прогулятися Бадиятом, може, ноги самі принесуть мене у звичне місце.

Чалму, яку носили місцеві жителі, я пов'язати так і не зумів, хоча в скрині лежало кілька досить довгих відрізків тканини. Просити когось посоромився, та й не знав, чи прийнято в цих місцях допомагати в'язати чалми.

Знайшов невелику повстяну шапочку, в такій хизувався службовець унизу. Якщо йому можна, мені – і поготів.

Прив'язавши напівпорожній гаманець до поясу – в одязі зовсім не було кишень, покинув номер.