Ключ 17

Повернувшись додому, Аврора тремтячими руками налила собі чашку теплого трав’яного чаю. Аромат м’яти й меліси поступово заспокоював, але серце все одно шалено калатало після того, що сталося в саду. Вона довго сиділа біля вікна, стискаючи в руках скриньку та лист матері, а потім, виснажена пережитими емоціями, лягла спати.

Аврора опинилася посеред темного лісу. Навколо здіймалися високі дерева з покрученими стовбурами, а крізь густі крони ледве пробивалося тьмяне сріблясте світло. Повітря було холодним і важким. Вона опустила погляд і здивовано завмерла. На ній була чорна бойова екіпіровка зі шкіряними ременями та срібними застібками. На поясі висів гострий кинджал, а поруч — невелика фляга з водою. Її ноги боліли від утоми, але вона впевнено йшла вперед, ніби знала цей шлях.

Раптом з усіх боків почулися шурхіт і кроки, з тіней виринули озброєні ельфи. Не встигла Аврора отямитися, як перший нападник кинувся на неї з мечем. Вона блискавично ухилилася, вихопила кинджал і водночас спрямувала потік магії в іншого ворога. Один за одним супротивники падали на землю. Її рухи були точними, швидкими й безжальними, ніби вона все життя провела на полі бою. Коли останній ворог зник у темряві, Аврора важко дихала. Її руки були вкриті кров’ю. Вона подивилася на них із жахом.

— Що це?.. — прошепотіла вона.

Не розуміючи, що відбувається, Аврора рушила далі. Невдовзі дерева розступилися, і перед нею відкрилося тихе озеро. Його гладенька поверхня нагадувала дзеркало. Аврора опустилася навколішки біля води й занурила закривавлені руки. Коли вона підвела очі на відображення, її серце завмерло. Із води на неї дивилася не вона. Перед нею була молода жінка, дуже схожа на Аврору: довге попелясте волосся було зібране у високий хвіст. Бліде обличчя було вкрите слідами крові та пилу у  глибоких блакитних очах світилися сила, біль і безмежна любов. Жінка лагідно усміхнулася.

— Доню, ти сильна, — тихо сказала вона. — Ти впораєшся. Не бійся.

Аврора затамувала подих.

— Мамо?.. — ледве вимовила вона.

Жінка кивнула.

— Я маю тобі дещо розповісти.

Аврора озирнулася довкола, намагаючись усвідомити побачене.

— Я… у твоєму минулому?

— Так, — відповіла її мати.

Аврора знову подивилася на її бойовий одяг і закривавлене обличчя.

— Ти була воїном…

Мати сумно всміхнулася.

— Я цього не хотіла. Але війна змінює людей.

Вона зробила крок ближче, і її голос став серйозним.

— Слухай мене уважно, Авроро. Те, що я зараз скажу, може врятувати не лише Вілла, а й обидва світи.

Аврора затамувала подих.

— Маргарет і Деніел колись навчалися разом зі мною в Академії Вищої Магії.

Перед очима Аврори промайнули уривки минулого: просторі зали академії, молоді маги в срібних мантіях, юна Маргарет із палаючими очима та Деніел, який невідступно йшов поруч із нею.

— Маргарет завжди прагнула більшого, ніж просто знання, — продовжила мати. — Вона хотіла перемогти смерть. Хотіла стати вищою за всіх.

— А Деніел? — тихо запитала Аврора.

— Він був сильним магом, але його головною слабкістю була сама Маргарет. Він кохав її настільки, що готовий був зруйнувати світ заради її мрії.

У воді з’явилося відображення Деніела, який дивився на Маргарет із безмежною відданістю.

— Якщо Маргарет опиниться під загрозою, Деніел втратить розсудливість, — сказала мати. — Це його найбільша слабкість.

— А слабкість Маргарет?

Мати суворо подивилася на доньку.

— Її гординя. Вона переконана, що ніхто не здатен перевершити її. Саме через це вона часто недооцінює інших.

Озеро потемніло, а над його поверхнею з’явилося видіння стародавньої книги, закутої в чорний метал.

— Багато років тому Маргарет дізналася про гримуар, значно небезпечніший за той, що зараз впливає на Вілла.

Аврора широко розплющила очі.

— Інший?

— Так, — кивнула мати. — Гримуар, який шукає Маргарет, здатний подарувати безсмертя. Але це лише частина його сили.

Книга у видінні відкрилася сама собою, і з її сторінок вирвався чорний туман.

— Він дозволяє підкоряти волю людей і ельфів, створювати потвор із темряви, оживляти чудовиськ і формувати цілу армію істот, що беззаперечно служитимуть своєму господарю.

Навколо книги виникли жахливі створіння з чорними очима та викривленими тілами.

Аврора відчула, як по спині пробіг холодок.

— Якщо Маргарет отримає цей гримуар, її буде майже неможливо зупинити.

— Саме так, — відповіла мати. — Вона стане безсмертною і зможе підкорити не тільки Містеріум, а й людський світ.

— Тоді чому вона не знайшла його раніше?

Мати сумно усміхнулася.

— Тому що я випередила її.