Чорний трон 15

Аврора буквально влетіла до будинку. Двері грюкнули так сильно, що здригнулися шибки.

— Авроро! — Клаус підвівся з крісла, щойно побачив її. — Стій, треба поговорити — Вона різко махнула рукою, навіть не глянувши на нього.

— Не зараз.

Її голос був зламаний. Неживий.

Клаус зробив крок уперед, але Аврора вже піднімалась сходами. Через секунду грюкнули двері її кімнати. Він важко видихнув і провів рукою по волоссю адже ніколи ще не бачив її настільки розбитою.

У кімнаті Аврора повільно сповзла по дверях на підлогу. Руки тремтіли. Перед очима знову стояв Вілл — у короні, на троні…а потім той поцілунок. Вона різко закрила обличчя руками.

— Що тепер робити?.. — тихо прошепотіла вона крізь сльози.

У голові все змішалося, туга за тим Віллом, який колись сміявся поруч із нею. Аврора сама не помітила, як заснула просто поверх ковдри.

Після коронації дні почали зливатися в один суцільний холодний туман. Аврора майже ні з ким не говорила. Вона уникала всіх — ельфів, служниць, навіть Клауса. А про Вілла намагалася взагалі не думати хоча це було неможливо. Щоранку вона йшла на тренування - єдине, що хоч трохи заглушало думки — виснаження. Лише так голова ненадовго ставала тихішою. Та навіть тренування не рятували повністю. Варто було зупинитися — і пам’ять знову повертала її до тронної зали.

Тим часом Містеріум змінювався і змінював його Вілл. Нові закони з’являлися один за одним. Найстрашнішим стала перевірка спогадів для всіх членів Містеріуму. Кожен, кого підозрювали у зраді чи брехні, мусив пройти через перевірку свідомості. Тих, хто не проходив перевірку…страчували. Спочатку містом прокотилася хвиля страху потім — тиша.

Дисципліна стала майже ідеальною. Злочини зникли. Внутрішні конфлікти між кланами припинилися на вулицях стало безпечно навіть уночі. Ельфи почали ділитися на два табори одні захоплювалися Віллом:

— Нарешті в нас з’явився сильний правитель.

— Він робить те, на що інші не наважувались.

— Містеріум ще ніколи не був настільки стабільним.

Інші мовчали: Опускали очі, коли звучало його ім’я , говорили пошепки, боялися навіть власних думок, бо король, який читає свідомість, лякав сильніше за будь-яку армію. Але найстрашніше було те, що система Вілла… працювала навіть Аврора не могла цього заперечити.

Клаус теж майже не зупинявся - тренування з Аріаном стали жорсткішими. Виснажливішими. День за днем Клаус ставав сильнішим, швидшим, небезпечнішим.

Аріан уже почав ставити його в приклад іншим воїнам.

— Ще кілька місяців, і ти перевершиш половину моєї варти, — одного разу сказав він.

Клаус лише знизав плечима , йому було байдуже до похвали - усі думки постійно поверталися до Аврори. Він бачив, як вона згасає: як усе рідше сміється, як годинами дивиться в одну точку, як здригається щоразу, коли хтось згадує Вілла. Клаус намагався достукатися до неї. Іноді жартував, як раніше, іноді просто мовчки сідав поруч, іноді змушував її тренуватись із ним довше, ніж треба, аби вона хоча б не залишалась наодинці зі своїми думками. Але печаль усе одно повільно поглинала її. І Клаус починав ненавидіти Вілла за це дедалі сильніше.

Аврора сиділа біля озера. Холодний вечірній вітер ледь ворушив її волосся, а темна вода тихо шуміла об каміння. Вона занурилась у себе і розуміла:

— Так не може продовжуватись… диктатура Вілла, і сам Вілл… а ще ми на межі великої війни, — подумала вона.

Від самої цієї думки ставало важко дихати. У пам’яті знову спливла коронація, кров на мармурі, його холодний погляд.

— Треба зібратись докупи. І першим ділом з’ясувати, що сталось із Віллом… і чи вийде у мене врятувати його від нього самого…

Її думки перервав жвавий діалог вартових неподалік. Аврора мимоволі прислухалась.

— Так, він послав дуже велику частину наших воїнів патрулювати розлом, — сказав один з ельфів. — Наказав: будь-хто, хто наважиться перейти по той бік — негайно ліквідувати.

— Ну так мудре рішення, — підтримав інший. — Не служиш королю — іди за зрадниками на той світ, хех.

Вони засміялися й пішли далі стежкою. Аврору аж перетрусило від їхніх слів. Ще недавно Вілл ніколи б не віддав такого наказу. Вона повільно опустила погляд на темну воду озера і раптом їй у голову прийшла божевільна думка.

— А якщо я простежу за Віллом?.. Або обшукаю його покої…

Та майже одразу вона похитала головою.

— Ні… надто небезпечно…

Вілл тепер був зовсім іншим. Він чув думки. Відчував брехню. Якщо він її спіймає…Аврора нервово стиснула пальці.

І тоді вона згадала ритуал, який проводила разом із Клаусом, щоб знайти Вілла.

— А якщо… — тихо прошепотіла вона. — Якщо я спробую знову поринути у його свідомість?.

Заряджена своєю ідеєю, Аврора різко підвелася й майже побігла стежкою до будинку Таверса. Холодне повітря обпікало легені, але вона майже цього не помічала, думки хаотично крутилися в голові. Клаусу вона не збиралася нічого казати. Вона надто добре знала, що він ненавидить Вілла після всього, що сталося. Якби він дізнався, що вона хоче знову проникнути у свідомість Вілла, то або спробував би її зупинити… або сам пішов би до нього з мечем.