Голоси в темряві 13

Сонце вже давно зійшло, а камін лише тихо потріскував залишками попелу. Від учорашнього тепла майже нічого не лишилося — кімнату огортала ранкова прохолода й тиша. Клаус повільно розплющив очі й одразу скривився. Тіло боліло так, ніби його всю ніч били. Нога неприємно нила, плечі затерпли, а голова все ще була важкою після пережитого в Закинутому лісі.

Аврора все ще спала, притулившись до його плеча. Її волосся безладно спадало на обличчя, а дихання було тихим і рівним. У ранковому світлі вона виглядала так спокійно, що Клаус мимоволі задивився. Повільно й обережно він провів рукою по контуру її обличчя, ледь торкаючись шкіри кінчиками пальців.

«Я й не думав, що буду боятися тебе втратити так сильно…» — майнула в нього думка. Від цього усвідомлення стало якось дивно важко й тепло водночас. Та довго сидіти так він не зміг — рука, на якій спала Аврора, остаточно затерпла й майже оніміла. Клаус тихо шикнув крізь зуби й дуже обережно витягнув її, намагаючись не розбудити дівчину. Аврора лише ледь нахмурилась уві сні, але не прокинулась.

Клаус тихо підвівся, трохи розім’яв плечі й підійшов до кухні. За вікном місто вже прокидалося — десь далеко чулося приглушене гудіння голосів, скрип возів і ранковий шум Містеріуму. Він поставив чайник грітися й мимоволі сперся руками об стіл. Перед очима знову на мить спалахнули вчорашні видіння: скляні очі бабусі, закривавлена Аврора, моторошний спів у тумані. Клаус різко заплющив очі.

— Та пішло воно… — тихо пробурмотів він собі під ніс.

За кілька хвилин запах теплого трав’яного чаю вже наповнив кімнату.

Коли Аврора прокинулась, у тілі відчувалась незвична легкість. Після зілля емоції ніби трохи притупилися — тривога вже не стискала груди так сильно, а думки стали яснішими. Вона сонно піднялась із дивана й одразу помітила Клауса біля столу.

— Ти давно встав? — тихо запитала вона.

— Не дуже, — збрехав Клаус, ставлячи перед нею чашку.

Аврора взяла чай обома руками й на мить просто завмерла, насолоджуючись теплом.

— Мені… краще, — тихо сказала вона. — Значно.

Клаус полегшено видихнув.

— Ну, значить, ми не дарма мало не здохли в тому лісі.

Аврора ледь усміхнулась. Вони поснідали майже в тиші але ця тиша вже не була важкою чи незручною. Навпаки — спокійною. Домашньою.

Раптом у двері тихо постукали. Клаус і Аврора одночасно підняли голови.

— Хто б це міг бути зранку… — пробурмотів Клаус, підводячись.

Відчинивши двері, на порозі стояв Вілл. Виглядав він ще гірше, ніж учора: блідий, виснажений, із темними колами під очима. Волосся було скуйовджене, а на рукаві темніли сліди засохлого попелу чи сажі. Аврора одразу підвелась із-за столу.

— Вілле?..

Він коротко кивнув.

— Як ти? — тихо запитав він, дивлячись саме на неї.

— Краще, — відповіла Аврора. — Завдяки вам.

Вілл ледь помітно кивнув, але полегшення в його очах усе ж промайнуло.

Клаус насупився.

— Ти взагалі спав?

— Не дуже. — відповів Вілл.

— Я так і думав. — зітхнув Клаус.

 Вілл повільно перевів погляд на Клауса.

— Нам треба поговорити.

Від тону його голосу усмішка Клауса одразу зникла.

Аврора напружилась.

— Сталося щось?

Вілл мовчав кілька секунд, ніби вагаючись.

— Схоже… у нас проблеми. Серйозні. — сказав він.

Вілл стояв у дверях мовчки ще кілька секунд, ніби намагався зібрати думки докупи. Клаус сперся плечем об одвірок і схрестив руки на грудях.

— Ну? Не лякай нас загадковим виглядом, — буркнув він.

Вілл важко видихнув.

— Сьогодні зранку я був у Містеріумі. Хотів дещо перевірити після… тієї розмови, яку підслухав.

Аврора насторожено глянула на нього.

— Ти не казав про розмову яку ти почув?

Вілл повільно перевів погляд на неї, але відповів не одразу, проігнорувавши Аврору.

— Деякі записи зникли.

— Які записи? — запитав Клаус.

— Про артефакти і про старі пророцтва.

Клаус насупився.

— Ти зараз говориш ще більш підозріло, ніж зазвичай.

Вілл проігнорував це.

— Хтось або щось намагається приховати інформацію. І мені дуже не подобається, наскільки все це пов’язано між собою.

Аврора повільно поставила чашку на стіл.

— Пов’язано з чим саме?.. Ви говорите так ніби мене тут немає! — прикрикнула вона.

Вілл на мить замовк. Було видно, що він вагається.

Клаус одразу це помітив.

— О, ні. Навіть не думай зараз щось недоговорювати.