Вибір без відповіді 10

Усередині було просторо та вишукано: золоті статуї та дзеркала, а в центрі — великий фонтан із блакитною водою, що вигравала сяйвом. Чим далі вони проходили, тим більше захоплення викликала ця краса. Коли вони наблизилися до зали нарад, Аріан звернувся до трійці:

— Говоріть лише тоді, коли вас запитають. Ніяких різких рухів — це можуть розцінити як загрозу. Зрозуміли?

Усі троє кивнули. Він відчинив масивні золоті двері, і вони увійшли. Зала була величезною. Перед ними стояв вигнутий стіл, на чолі якого було порожнє місце, а по боках сиділи шестеро ельфів. Аріан та решта вартових вклонилися; Аврора, Клаус та Вілл повторили їхній жест. До них звернулася ельфійка, обличчя якої було поцятковане зморшками, ніби вона пережила всіх у цій кімнаті.

— Рада вас вітати... Мене звати Заріна, я виконуюча обов’язки голови Містеріуму. У нас погані новини. Своїм вторгненням у наш світ ви спричинили розрив, але це не головне... Найстрашніше те, що Маргарет і Деніел — будь вони прокляті — збирають однодумців серед ельфів, ми боїмося, що вони планують щось жахливе. Можливо, третю війну. Голоси в кімнаті вщухли, було чути лише нервове дихання.

 Аріан подав голос:

— Який план дій? — він звучав рішуче.

— Ми маємо запобігти війні, не можна допустити помилок минулого... Але я лише виконуюча обов’язки. Головне рішення — за ним, — вона всміхнулася й указала рукою на Вілла.

Присутні заціпеніли від приголомшення.

— Пані Заріно, але ж він не готовий до такої ноші! Він тільки вчора опритомнів, — заперечив Аріан.

— Часу обмаль. Він спадкоємець цього місця. Син Лісана та Мори - це його хрест,— рівним тоном мовила вона. — Ми навчимо його контролювати сили й залучимо до справ нашого світу.

Вілл, який весь час мовчав, нарешті заговорив:

— Я готовий.

Аврора повернулася до Вілла, в її очах плескалася тривога. Відчувши її погляд, він подивився їй прямо у вічі:

— Не хвилюйся. Я зроблю все, що від мене вимагається, аби Маргарет і Деніел не заподіяли нікому зла... Особливо тобі, — поклавши їй руку на плече, він додав ледь чутно: — Я вже не той дурник, Авроро. Я зроблю все, щоб тобі не довелось обирати.

Аврора заціпеніла вона не знала як розуміти його слова.. Це не сховалося від пильного погляду Клауса. Він напружився та стиснув руки в кулаки йому не подобалась поведінка Вілла та як розгортаються події.

— Аврора та Клаус від завтра розпочнуть навчання, — гучно оголосила Заріна. — Аврора — контролю магії, а Клаус — мистецтву бою.

Вони кивнули.— На цьому для вас усе, можете йти. Головнокомандувачу, залиштеся, — наказала Заріна.

Клаус, Вілл та Аврора вийшли з Містеріуму. Вийшовши, вони ще кілька кроків ішли мовчки. Повітря зовні здавалося легшим… але напруга нікуди не зникла. Аврора йшла попереду, дивлячись просто перед собою. Вона відчувала його погляд ще до того, як обернулася. Вілл ішов поруч, спокійний. Клаус різко зупинився.

— Нам треба поговорити.

Аврора озирнулася:

— Про що?

— Про нього, — коротко кинув Клаус, навіть не намагаючись знизити голос.

 Вілл ледь помітно всміхнувся:

— Я тут, знаєш.

— Я бачу, — різко відповів Клаус. — Саме це мене і турбує.

Повисла важка тиша. Аврора нервово ковтнула слину.

— Клаусе…

— Ні, — перебив він, не відводячи погляду від Вілла.

— Скажи мені, це нормально? Те, як ти говориш? Те, як дивишся?

Вілл трохи нахилив голову:

— І як же я дивлюся?

Клаус зробив крок ближче:

— Наче ти вже все вирішив за всіх.

Вілл тихо видихнув, ніби стримуючи усмішку.

— Можливо, хтось має це зробити.

— Чуєш себе? — голос Клауса став жорсткішим. — Ти вчора ледь не помер. А сьогодні вже готовий керувати всім цим?

— А в нас є вибір? — спокійно запитав Вілл. Його тон був рівний, без емоцій. І саме це дратувало найбільше.

Аврора стала між ними:

— Досить. Обидва перевели на неї погляд.— Ми всі… пережили занадто багато, — тихіше мовила вона. — Зараз не час сваритися.

Клаус стиснув щелепи.

— Я не сварюся, Авроро. Я намагаюся зрозуміти, що з ним відбувається.

Вілл перевів погляд на неї:

— І що ти думаєш? — тихо спитав він.

Клаус не вагався:

— Що це вже не той Вілл, якого ми привели сюди.

Аврора завмерла.

— Клаусе… — її голос зірвався.

— Скажи, що я помиляюся, — не відступав він. — Скажи, що ти не відчуваєш цього.

Аврора мовчала і це мовчання говорило більше за будь-які слова. Вілл повільно опустив погляд… а потім знову підняв його. Його очі стали холоднішими.