Правда про батьків 9

Наступного ранку, прокинувшись, Аврора відчула дивну легкість. Наче ніч стерла частину вчорашнього жаху: повітря було чистим, спокійним… майже заспокійливим. На мить їй навіть здалося, що все це можна пережити. Вона спустилася до вітальні, де ще сонний Клаус намагався зібратися до купи.

— Як почуваєшся? — запитала Аврора.

— Морально виснажений, але це й не дивно, — пробурмотів він. Усміхнувшись, вона сказала:

— Я хочу знайти Аріана та розпитати його про батьків...

— Хочеш, я піду з тобою? — запитав Клаус.

— Та ні, це те, що я маю почути наодинці... — відповіла вона.

— Добре, я буду тут. Можливо, з’являться новини про Вілла.

— Гаразд, — кивнула Аврора та зачинила за собою двері.

Довго шукати Аріана не довелося. Трішки попетлявши вуличками міста та розпитавши кількох ельфів, вона дійшла до тренувального табору. Там дівчина побачила, як Аріан показує новачкам, як правильно тримати меч та робити замахи. Помітивши Аврору, Аріан перепросив у групи учнів і підійшов до неї. Погляд у нього був м’якшим, ніж під час першої зустрічі.

— Як тобі перша ніч у нашому світі? — запитав ельф.

— Якщо не брати до уваги те, чому ми взагалі опинилися тут, і події з Віллом, то все добре, — іронічно відповіла Аврора.

— Так... — протягнув ельф.

— Я хотіла з вами поговорити... про батьків... — зам’ялася Аврора.

— Я знав, що ти прийдеш за цим. Що ж, ходімо краще в затишніше місце, — сказав Аріан.

Вони пішли до будинку поблизу табору. Він був маленьким і напрочуд охайним. Усередині не було жодних зайвих речей — усе лаконічно й під стать командиру. Вони сіли у вітальні. Аріан не поспішав починати розмову: пішов заварити трав’яний чай і, пригостивши Аврору, сів навпроти.

— Що саме ти хочеш почути? — запитав він.

— Я хочу знати все... Ким вони були, якими вони були, чи живі вони... І як я опинилася в людському світі, якщо я не людина? І чому, якщо я не людина, у мене не такі вуха, як у вас? — цілий шквал запитань, що обрушився на Аріана, змусив його розсміятися через нетерплячість Аврори.

— Ха-ха-ха, не поспішай так, — крізь сміх промовив він. — Гаразд, я розповім усе, що знаю.

— Твою матір звали Еліара. Я знав її з самого дитинства: ми разом навчалися і гралися. Вона була надзвичайно талановитою, і коли її магія зросла до рівня Містеріуму, їй було всього лише п’ятнадцять... У неї було велике майбутнє, — зітхнув ельф.

— Ого, — затамувала подих Аврора.

— Так... Коли навчання добігло кінця, у нашому світі спалахнула громадянська війна. Багато хто не погоджувався з законами Містеріуму щодо обмеження магії; почався бунт, який згодом переріс у справжню війну. Мене призвали охороняти наші кордони від нападників, а твою маму, попри молодий вік, поставили на захист безпосередньо влади Містеріуму. Саме там вона й познайомилася з твоїм батьком, Маріусом.

— А яким він був? — захоплено спитала Аврора.

— Він був одним із найсильніших вартових: спритний, розумний стратег. Вони з твоєю мамою дуже підходили одне одному. У тому пеклі війни вони знайшли те, що давало їм сили — кохання. Через рік напруга в нашому світі вщухла: Містеріум узяв під контроль бунтівників, і все ніби пішло на лад. Еліара та Маріус одружилися, обійняли високі посади, і згодом Еліара завагітніла. Після кровожерливої війни це було справжнім щастям.

Ельф зітхнув, ніби намагаючись підібрати слова, а тоді продовжив:

— Коли Еліара була на дев’ятому місяці вагітності, Маргарет і Деніел ввели в оману Лісана та Мору. Лісан і подумати не міг, що його брат — головний заколотний проти їхнього режиму. Вони підлаштовували бунти та чвари серед народу. Шкода лише, що ми дізналися про їхні справжні мотиви надто пізно...

— Який жах... — прошепотіла Аврора. — А що було далі?

— Розгорілася друга війна, якою приховано маніпулювали Деніел та Маргарет. Вона була ще кривавішою за першу. Твоя мама народила тебе... Не встигнувши навіть натішитися дитиною, вони лише дали тобі ім’я. Фельдшери та всі присутні на пологах бачили, що ти народилася з потужною силою, яка могла розірвати межу між світами за помахом пальців. Тобі було небезпечно залишатися тут, особливо у воєнний час. Еліара та Маріус прийняли важке рішення — сховати тебе... А далі ти знаєш, — вимучено сказав ельф, ніби ці спогади завдавали йому фізичного болю.

— А що ж із ними сталося? З мамою і татом? — запитала Аврора, відчуваючи, як стискається серце. Ельф подивився на неї важким поглядом:

— Коли Деніел та Маргарет заманили Лісана та Мору в ліс під виглядом сімейної прогулянки та вбили їх... твої батьки, як захисники Містеріуму, спробували їх зупинити. Та в тій битві вони програли.

— О ні... Ці Маргарет і Деніел... — гнівно кинула Аврора.— Так. Попри те, що проти них билися одні з найсильніших, вони якимось чином їх здолали.

Аврора мовчала. Її пальці повільно стискали край чашки, аж поки кісточки не побіліли.

— Вони… загинули?.. — тихо спитала вона. Аріан не відповів одразу. І ця пауза була гіршою за будь-які слова.