Станція не спала.
Ліра відчула це ще до того, як бортовий інтелект знову подав голос. У металевих коридорах з’явився інший звук — не рівномірний гул, до якого всі давно звикли, а щось ламке, нерівне, ніби дихання людини, що збивається після бігу.
Вона стояла у відсіку аварійного обладнання, натягуючи на себе легкий захисний комбінезон. Тканина була холодною, трохи вологою — система клімат-контролю вже кілька хвилин працювала нестабільно.
Тримайся, — сказала вона собі подумки. — Не панікуй. Поки станція дихає — вона жива.
На внутрішньому екрані на зап’ясті миготіли показники. Частина систем перейшла в автономний режим. Частина — просто не відповідала.
— Ліра, — голос Марка пролунів у навушнику різко, із тріском. — Зв’язок із лабораторним сектором нестабільний. Двоє людей там застрягли.
Вона стиснула щелепи. — Я йду до центрального вузла. Спробую перекинути живлення вручну. Ти де?
— У житловому модулі. Люди панікують.
Звісно, панікують, — подумала Ліра.
Космос завжди лякав, але планета під ногами, яка раптом заговорила, лякала значно більше.
Вона вийшла у коридор.
Світло тут було приглушене, аварійні лампи кидали на стіни червоні й помаранчеві тіні. Повітря пахло металом і гарячою ізоляцією. Десь далеко щось клацнуло — сухо, різко, як переламана кістка.
Ліра йшла швидко, але не бігла. Біг — це паніка. А паніка — помилки.
По дорозі вона минула маленьку кухонну нішу. Чашка з недопитою кавою плавала у фіксаторі, повільно обертаючись. Хтось не встиг навіть допити.
Ми ж тільки сьогодні сміялися тут, — майнула думка. — Говорили про дурниці. Про погоду на Землі, якої тут ніколи не буде.
Станція була їхнім домом. Маленьким, штучним, але домом. І тепер цей дім тріщав.
У центральному вузлі Ліра опустилася навколішки біля технічної панелі, зняла захисну кришку. Усередині було тепло — занадто тепло. Проводи ледь помітно тремтіли.
— Добре… — прошепотіла вона. — Тихо. Тихо.
Її пальці рухалися автоматично. Вона знала цю систему майже наосліп. Але зараз усе було інакше — ніби хтось втручався зсередини, міняв пріоритети, ламав логіку.
— Це не просто перевантаження, — сказала вона вголос, хоча поруч нікого не було. — Хтось… або щось змінює потоки.
У навушнику знову тріснуло. — Ліро, — голос Марка був тихіший. — Люди питають… чи ми втратимо станцію.
Вона заплющила очі.
Скажи їм правду.
Скажи, що не знаєш.
— Скажи, що ми працюємо над цим, — відповіла вона нарешті. — І що паніка тільки погіршить ситуацію.
Вона ненавиділа ці слова. Вони були правильними — і водночас порожніми.
Раптом станція знову здригнулася. Цього разу сильніше. Ліра вдарилася плечем об металеву стійку, ледве втрималася.
І знову — ритм.
Не звук.
Відчуття.
Тук… тук…
Він накривав її зсередини, стискав груди, змушував дихати в такт.
— Ні… — прошепотіла вона. — Не зараз.
Перед очима на мить промайнув туман Аркасії, кристалічні прожилки під поверхнею, світло, що пульсувало, як жива тканина.
Ми не хотіли шкодити, — прозвучало у її свідомості. — Ви розбудили нас.
Ліра різко підвелася, відчуваючи, як страх накочує хвилею.
— Забирайся з моєї голови, — сказала вона вголос, хрипко. — Я не знаю, хто ти. Але ти нас уб’єш.
А ви вже вбивали, — відповів голос без звинувачення. — Навіть не знаючи.
Її руки тремтіли.
Це галюцинації, — намагалася переконати себе Ліра. — Стрес. Перевтома. Кисневе голодування.
Але показники були в нормі.
Це лякало найбільше.
— Марко, — сказала вона у зв’язок. — Якщо зі мною щось… дивне відбуватиметься — не ігноруй.
— Ліро… — він замовк. — Ти мене лякаєш.
— Я й сама себе лякаю.
Вона повернулася до панелі й різко перемкнула живлення на резервний контур. Світло в коридорах стабілізувалося. Сигнал тривоги затих.
Станція видихнула.
Але полегшення не прийшло.
Ліра повільно опустилася на підлогу, притулившись спиною до холодного металу. Серце билося надто швидко. Уперше за всю експедицію їй захотілося… додому.
Не на Землю — просто туди, де світ не відповідає.
А якщо це тільки початок?
А якщо планета не відпустить?
А якщо вона обрала саме мене?
Ліра притиснула долоню до грудей, відчуваючи власний пульс.
І з жахом усвідомила:
він збігався з ритмом, який ішов знизу.
Станція жила.
Планета жила.
І тепер вони були пов’язані.