Розділ 2

-Ну що мені з тобою робити? -запитала Настя у котика, коли зачинила двері квартири.

Кошеня тулилося до дівчини і все тряслося. Певне від стресу.

Настя не зовсім розуміла, що їй робити. Нагодувати? Покупати? Показати лікарю? Купа запитань роїлися в її голові.

-Спочатку, мабуть, ми все ж таки тебе трохи покупаємо. Хоч на вид ти чистенький, але все ж таки. - наче маленькій дитині, почала пояснювати Настя.

Кошеня наче розуміло її і дуже легко йшло на контакт, і на всі маніпуляції. Настя аж здивувалася, що котик не пручається і відразу їй довірився.

Після водних процедур, Настя вирішила погодувати свою знайду, але чим? Потрібен корм. Глянувши на годинник, дівчина зрозуміла, що навіть доставку робити пізно. Тому з кормом питання буде вирішувати вже зранку, а зараз погодує кошеня тим, що є. Добре, що в холодильнику лежав шматочок вареної телятини. От це і буде на вечерю для кошеняти. 

-А як тебе звати? Не можу ж я просто казати кіт? Може, Граф?- перше, що спало на думку Насті.

Кошеня саме наминало м’яско і почувши ім'я Граф весело заграло хвостиком.

-Значить, вирішили! Граф!

Поки кошеня доїдало свою  вечерю, Настя зробила імпровізований лежак з пледу.

-Ну все, Графе, твоє ліжечко на сьогодні готове. А завтра, щось придумаємо.

Котик підійшов до пледу і почав обережно вмощуватися на ньому і поглядав на Настю, наче боявся, що його проженуть.

Дівчина підбадьорила пухнастика:

-Сміливіше, це для тебе!

Граф всівся на плед і почав мурликати. Настя підійшла ближче до кошеняти і почала гладити його по голові. Від задоволення Граф почав ще голосніше мурчати, навіть трохи висунув свій язичок. Це викликало таку купу емоцій у дівчини, що вона не змогла втримати сміх.

-Ти мій маленький муркотун. Звідки ти до мене прийшов?

А кошеня тільки солодко муркотіло і тулилося до Настусиних рук.

Ось так і завершився їхній перший вечір вдвох.