повний текст

                               
   Оксана, повертаючись з роботи,  ледве встигла на свою маршрутку. Опустившись на вільне місце, вона дивилася крізь вікно на яскраво прикрашені символічними серцями  вітрини магазинів та кав'ярень. Сьогодні всі святкують день закоханих...Всі, але не вона. 
   З хлопцями їй чомусь ніколи не щастило. В її житті на першому місці спочатку  було навчання, потім робота. Батьки, сестра, племінники, читачі міської бібліотеки, в якій вона працювала і  великий чорний кіт Бакс були її родиною, її сім'єю. Та й взагалі, вона вважала себе звичайною сірою мишкою, нічим не примітною. На яких як вона, хлопці зазвичай не звертають уваги.
    Роки йшли, а вона так і залишалася сама, і щовечора поверталася з роботи в квартиру, де на неї чекав лише Бакс.
  Лютневий вечір видався морозним і сніжним, тож вона  куталася в шарф, намагаючись сховатися від пронизливого вітру і якомога скоріше добратися додому.
   Підійшовши до  під'їзду, вона зустріла там свого сусіда Сергія, який з цікавістю щось роздивлявся у себе під ногами. З Сергієм Оксана була знайома давно, але їх знайомство обмежувалося привітаннями при зустрічі, і все. Більше нічого вона про цього чоловіка не знала. І навіть якби у неї запитали якого кольору його очі або попрохали описати його прикмети - вона б не змогла. Тому що ніколи не звертала на цього чоловіка жодної уваги.
 -Доброго вечора, Оксано,- привітався сусід, зосереджено дивлячись собі під ноги.
-Доброго вечора,- відповіла вона, відкриваючи двері під'їзду і намагаючись якомога скоріше заскочити з холоду в свою теплу квартиру. Та раптом краєм ока помітила щось маленьке біля ніг Сергія.А уважно придивившись,побачила маленьке цуценя.
-Ось, приблудився,- сказав сусід, розгублено дивлячись на біле пухнасте створіння, що тремтіло від холоду і страху.
-Ой, який симпатичний,- Оксана простягнула руку, щоб погладити четвероногого малюка.
   Сергій підвівся.
-Цуценя - це добре, - промовив він,- але вже час додому.
   Вони разом підійшли до дверей, чоловік ввічливо пропустив Оксану вперед. Але чомусь вони разом оглянулись і подивилися на цуценя. Малюк намагався йти слідом за ними, але не міг -  він кульгав на задні лапки, ледве тягнучи їх по снігу.
-От клопіт,- спохмурнів Сергій і нахилився до цуценя.- Що ж з ним тепер робити? На вулиці холодно, замерзнути може...А в під'їзд його ніхто не впустить...Гаразд, відвезу його у ветклініку.
-Я з вами,- неочікувано для самої себе промовила Оксана.- Ви на авто його відвезете?
-Так.
-От і добре, а я потримаю його, щоб він вам не заважав і шкоди ніякої не наробив.
-Гаразд, поїхали.
   Ветеринарна клініка знаходилася за декілька кварталів від їхнього дому. Черговий лікар оглянув малюка і повідомив, що у нього сильний забій задніх кінцівок, але, на щастя, переломів немає, тож з часом все мине і приписав лікування.
    Оксана чомусь не наважилася сказати лікарю, що цуценя знайдене на вулиці і в нього немає господарів. Сергій теж змовчав.
   Додому  вони їхали мовчки.
-У мене вдома кіт,- нарешті наважилася промовити Оксана.-Я б з радістю взяла його до себе, але не можу...Боюсь, що мій Бакс буде ображати його...Дуже шкода малюка. Що ж з ним тепер робити?
-Поки що побуде у мене,- рішуче промовив Сергій,- напишу оголошення, можливо знайдуться бажаючі забрати його до себе.
   Бажаючих так і не знайшлось. А цуценя потребувало догляду. Сергій годував малюка і доглядав за ним, але уколи навідріз відмовився робити. Купив упаковку ампул і сказав Оксані:
-Я не вмію робити уколи. А ви?
-Я вмію.
-От і добре, ви будете колоти, а я триматиму його.
   Тепер Оксані доводилося заходити в квартиру сусіда щовечора. Спочатку вона робила укол, а потім вони спілкувалися. Спочатку з песиком. Характер у нього виявився веселий і слухняний. Вони назвали його Сніжком.
   Розмовляти тільки про пухнастого пацієнта було незручно.
-Сергію, а чому в тебе так багато компакт-дисків? Ти програміст?- поцікавилася вона у чоловіка.
-Ні, я не програміст. А диски - це моє хоббі, я збираю колекцію класичної музики, особливо полюбляю Моцарта і Бетховена. Збираю їхні твори у виконанні різних музикантів і в різних аранжуваннях. Хочеш послухати?
-Так...
   Він поставив послухати один диск, і їй сподобалося. А також з'ясувалося, що у сусіда темно-сірі очі, і він працює в пожежній частині. А також він дуже цікавий співбесідник, до того ж самотній.

   Песик на ім'я Сніжок через декілька тижнів перестав кульгати. Оксана вже деякий час не навідувалася до Сергія, потреби в цьому вже не було,та й він не запрошував.
   Її  життя продовжувалося  так, як і раніше- цілими днями вона була на роботі, спілкувалася з рідними і своїми читачами, а ввечері поверталася в порожню квартиру, де на неї чекав лише кіт.
   Одного вечора вони зустрілися біля ліфта.
-Оксанко, привіт, чому ти до нас не заходиш у гості?- запитав Сергій, усміхаючись.
-Ти не запрошуєш, тому й не заходжу.
-А хіба друзів потрібно запрошувати?- здивувався Сергій.
   Оксана змовчала.
-Ходімо до нас в гості, Сніжок дуже сумує за тобою.
   Дівчина посміхнулася.
-Ну, якщо Сніжок сумує, то обов'язково піду.
   Побачивши песика, вона здивувалася- малюк помітно підріс і став справжнім красенем. Він підбіг до неї і радісно замахав пухнастим хвостом. 
   Оксана нахилилася і почала гладити Сніжка. Сергій присів поряд і теж почав його пестити, і немовби ненавмисно торкнувся до її руки. А Оксана не прибирала руку, вона дивилася на песика і думала:" Як добре, що ми тебе знайшли!"
   А потім вони гуляли вечірнім містом втрьох - він,вона і їхній пухнастий купідон.