Розділ 15. Сльози на брудному обличчі.

Звичний гамір ярмарку, як і вчора, розбудив Пітера. Думка про те, що скоро прийде Моллі, миттю висмикнула його з ліжка. Зі швидкістю бойового півня він помчав умиватися та чепуритися - словом, наводити красу.

Ретельно вмившись і акуратно розгладивши мокрими долонями волосся на два боки, Пітер вирішив, що не завадить пирскнутися батьковими пахощами. Це була особлива гордість Джорджа - флакон із ароматною хвойною настоянкою, яку йому подарувала Поллі. Пітер знав, що батько береже ці пахощі для особливих випадків, але зараз нагода була якнайбільш підходящою.

Щедро оббризкавшись із ніг до голови, Пітер попрямував до головного відділення намету. На ходу він намагався розгладити мокрими руками зім’яту сорочку, але на порозі наштовхнувся на радісного батька.

• Ого! - Джордж принюхався і добродушно усміхнувся. - Схоже, у нашому наметі раптово виріс цілий сосновий бір. Ти куди це так вичепурився, герою?

Але тут-таки, сяючи від захвату, Джордж продовжив на одному диханні:

• Сину! Другий день ярмарку, а ми вже майже все спродали! Вчора двічі ціну піднімав, а покупці все йшли та йшли!
• Да-а… Чудово, та-ату… - відказав Пітер, сподіваючись якнайшвидше прошмигнути повз нього.
• Ні, ну ти лишень подумай! - батька буквально розпирало від новин. - Позавчора золотий від старійшин, учора за подвійною та потрійною ціною торгували! Товару ще на сьогодні вистачить - і все! Якщо навскидку порахувати, то шість або сім золотих вийде! І все завдяки тобі. Якби ти тоді не наважився заговорити зі старійшинами, нічого б цього не було. Дякую, сину!

«А й справді! - подумав Пітер. - Старійшини б просто пройшли повз, якби не я».

• Ну що ти, тату… Я ж для спільної справи старався, — урочисто відказав він. Його груди колесом розгорнулися від законної гордості та рідкісної, щирої поваги в батьковому голосі.
• Знаєш, що я придумав? - Джордж змовницьки стишив голос. - Треба до наступного ярмарку вивіску підготувати: «Постачальник Старійшин». А? Як гадаєш? Не перебір?
• Підготувати-то можна, а там видно буде. Дошку, якщо що, і спалити недовго, - засміявся Пітер. - Але якщо серйозно, наступного разу треба їм одразу мед і сир до Ратуші везти. Тоді напис буде щирою правдою.
• Точно! Чудова ідея, сину!
• Дякую, тату… Можна я піду, а? Справ по самі вуха… - Пітер почав боком протискуватися між батьком і стінкою намету.
• Да… да, звісно. Біжи у своїх справах. Саллі тільки з собою прихопи, - кинув навздогін Джордж і знову замислено забелькотів під ніс: - «Приваблива дошка… завезти до Ратуші…»

Скориставшись тим, що батько остаточно поринув у глибокі роздуми, Пітер шугнув на вулицю. Йому не терпілося побачити Моллі, але ярмаркова площа тільки-но починала струшувати з себе нічну дрімоту. Мимо заклопотано снували торговці, готуючи лавки до відкриття, та поодинокі витріщаки ліниво пересварювалися біля колодязя.

«Оскільки Моллі ще немає, встигну розбуркати Саллі», - розсудив Пітер і повернувся в напівтемряву намету.

Сестричка спала без задніх ніг, розпластавшись упоперек ліжка й цупко вчепившись в іграшкового орка. Пітер змовницьки примружився. Присівши навпочіпки, він забарабанив долонями по колінах, майстерно вдаючи дріботіння пазурів їжачого каравану по бруківці. Ритм ставав усе швидшим і гучнішим, а потім Пітер склав руки рупором і видав переможний клич горна:

• Ту-у-у-ру! Та-та-ра-та-ту-у-у!

Коли затихли останні відлуння уявних горнів, Пітер випростався і проголосив громовим шепотом:

• Дами та панове! Принц Едвард Прекрасний прибув до вашого міста! Його Високість бажає негайно бачити найвродливішу принцесу Саллі! Згідно з розкладом, одразу після сніданку принц має намір визволити принцесу з полону підступного орка, відірвати лиходієві голову та всі інші кінцівки! А після вечері - влаштувати весілля! Ту-у-у! Ту-у-у-ру-ту-ту-у!

Саллі, яка вже була почала ворушитися, раптово затихла і дзвінко вигукнула:

• Ні-і-і! Ні!
• Як «ні», о найвродливіша принцесо? - Пітер картинно сплеснув руками. - Що ж робити, адже принц уже прибув і чекає біля брами?

Саллі трохи розплющила сонні оченята, солодко позіхнула і, потягуючись, зауважила:

• Принц усіх орків, благородний Живоглот, не тримає принцесу Саллі в полоні. Взагалі-то, віднедавна він - її наречений. І за рік у них весілля. Так що нехай ваш Прекрасний принц котиться до інших принцес. У нас і так усе добре!
• Радий за вас, люба принцесо! - засміявся Пітер. - У такому разі для вас є ще одна чудова новина.
• Яка, Пітере?! - Саллі миттю оживилася. - Принцеси обожнюють чудові новини просто в ліжко!
• Щойно ти даси собі раду й поснідаєш, ми вирушимо на Ярмаркову площу. Поговіркують, туди привезли живого, справжнісінького орка!
• Що-о-о?! Справжнього?! Живого?! - Саллі підскочила на місці. - Я якраз живих іще ніколи не бачила!

Вона заходилася захоплено загинати пальчики, перелічуючи свої трофеї:

• Так… Лісового кота бачила, змій різних та жуків - бачила. Свійських тварин усяких знаю… Навіть, здається, вовчий хвіст у кущах примітила. Фею бачила… хоча це, мабуть, уві сні було…

Залишивши Саллі перелічувати бачене й вигадане, Пітер попрямував до столу, щоб натовкти швидкий сніданок. На швидку руч він нарізав свіжого хліба, сиру, ковбаси, щедро зачерпнув у миску золотавого меду й виставив запотілий глечик із молоком. Покликавши Саллі та батька до столу, Пітер змайстрував собі чималенький триповерховий бутерброд і, на ходу вгризаючись у нього, припав до завіси намету.