Розділ 12. Голос на двох.

Розпечене полудневе сонце, що застигло в зеніті бездонного й бездоганно чистого неба, безжально обрушувало на землю потоки палкого світла. Широкий берег Великих озер, який прилягав до ярмаркових рядів, перетворився на суцільний бенкет просто неба: тут тулилися десятки харчевен, що вабили перехожих пахощами найдивніших страв.

Гноми, знеможені спекою, шукали порятунку в густій тіні навісів та прибережних чагарників. Вони втішалися купленими ласощами, обліпивши лави, розсипавшись по траві чи окупувавши прибережні валуни. Щасливчики, які вже вгамували голод, поспішали зануритися в живильну прохолоду озер та Деймури, щоб змити з себе пил і липку спеку. А віддалік, змагаючись у гаморі з самим ярмарком, щосили гриміли атракціони - тут їх була безліч, і кожен обіцяв нечувані веселощі та гору призів.

Вмостившись на м'якій траві в затінку велетенського валуна, що вінчав крутий глиняний берег, наша трійця завмерла, милуючись краєвидом, який відкривався перед ними. Весь святковий світ лежав перед ними як на долоні: і безкрайнє плесо Великих озер, що ховалося за самим обрієм, і строкаті харчівні з юрбами гномів, які щось жували, і величні руїни ельфійського мосту, що застигли біля самого витоку Деймури.

Доїдаючи другого житнього коржика з соковитими шматочками смаженої гуски під грибним соусом, Пітер задоволено потягувався і сито посміхався.

• Ось тепер, люба Моллі, я готовий розповідати тобі все що завгодно і скільки завгодно.
• Ні-а, «скільки завгодно» - це занадто довго! А ми ж іще не знайшли мого іграшкового орка! Я за ним уже страшенно скучила! - знову заскиглила Саллі.
• На такому величезному ярмарку, Саллі, ми його обов'язково відшукаємо. Він просто сховався, орки завжди так роблять.
• І то правда, люба Саллі. Ховатися - їхнє найулюбленіше заняття, - підтримала його Моллі, лагідно погладивши дівчинку по плечу. - Хоча ще більше вони люблять капостити. Але, Пітере, дорогий мій Пітере… Ти казав, історія довга. Може, уже почнеш? День же не до ранку клониться, а мені дуже хотілося б почути все до кінця ще сьогодні.
• Ну, почати так почати, - пробурмотів Пітер і, набравши в груди побільше повітря, подумав: «Звісно, варто трішки прикрасити, щоб дужче вразити Моллі. Додати, так би мовити, дрібку відваги та шляхетності».

«Ти бреши, та знай міру, Пітере, - тут же відгукнулася Сутність. - Дівчата брехню за версту чують. Серцем відчувають, коли їм мізки пудрять».

«Добре, добре, Поясе. Постараюся, але не обіцяю», - подумки заспокоїв його Пітер.

• Так ось, Моллі та Саллі, - урочисто проголосив Пітер, - почалася ця дивовижна історія пару днів тому. Прийшла моя черга випасати громадську отару. Пам'ятаю, ранок тоді видався абсолютно звичайним, нічим не примітним. Я навіть подумав про себе: «Який ранок звичайний і нічим не примітний». Швидко зібравшись і добігши до загону, я очолив колюче воїнство їжаків і вивів їх за околицю Форестхіллса. Рушаючи до лісових пасовищ, я… 

Пітер розповідав легко й невимушено, барвисто змальовуючи кожну мить пригоди. Хвилюючі події були ще свіжими в пам'яті, а оповідати, дивлячись у заворожені очі Моллі, виявилося неймовірно приємно.

Дійшовши до зустрічі з котом Матвієм, Пітер не втримався і прибрехав, як рятував друга з самісінької верхівки велетенської сосни. Буцімто той у паніці злетів на дерево, тікаючи від лютої вовчої зграї, а після бою боявся спуститися на землю й лише істерично нявчав на весь ліс. Пітеру довелося дертися на тонку верховину, що розгойдувалася на висоті майже з дзвіницю Ратуші, аби зняти бідолаху-кота.

Не забув Пітер похвалитися і тим, як змайстрував три рогатки - найкращі в усьому Форестхіллсі. Наступного дня він нібито вигідно продав їх приятелям, виручивши за роботу аж три мідяки.

Поміж ділом згадавши про свій сон і про те, що в ньому була Моллі, Пітер зніяковів під її лукавим поглядом та пустотливою усмішкою. Проте, кашлянувши й узявши себе в руки, він продовжив. Розповідаючи про біг наввипередки з їжаками, гном гарячково думав, як би обійти момент із баладою. Він складав її виключно заради власного уславлення і тепер усерйоз побоювався, що Моллі визнає це за порожні хвастощі. Але, як не крути, цей епізод був ключем до всього - адже саме з балади й почалося його знайомство з Сутністю. Не вигадавши нічого путнього, Пітер зітхнув і виклав усе як було насправді.

Коли Пітер дійшов до моменту, де в його голові вперше зазвучав таємничий голос, Моллі лякливо й міцно вчепилася в його руку. Вона так сильно стисла його долоню, що він мимоволі замовк. На її переляканому обличчі широко, наче чайні блюдця, розчахнулися очі, які тривожно шукали в його погляді бодай краплю пояснення.

• Та ти не бійся, - заспокоїв її Пітер, намагаючись виглядати якомога впевненіше. - Я тоді й сам ні крапельки не злякався.

Він повідав їй, як вони з Голосом майстерно та злагоджено складали баладу, підкресливши свою ключову роль у цій справі. Щоб не руйнувати таємничості миті, він пообіцяв, що наспіває її трохи згодом.

Продовжуючи наганяти страху, Пітер у барвах розписував та показував жестами, як він продирався крізь тісну, темну й вогку нору. Він щосили бідкався про те, як безнадійно застрягав у корінні і як йому довелося перегризти три найтовстіші корінці, коли він остаточно заплутався.

• А один корінь, - Пітер зробив багатозначну паузу й понизив голос, - і поготів виявився змією! Але це мене не зупинило. Пізніше я її просто засмажив і з'їв.

Пітер мигцем згадав про те, як намацав Пояс у темряві нори, як витяг його на світло і як той шалено радів, здобувши довгоочікувану волю.

• І це той самий пояс, який зараз на тобі? - здивовано перепитала Моллі, на всі очі розглядаючи його ремінь із їжаком.