Розділ 9. Під скрип коліс і гомін валки.

Передсвітанковий Форестхіллс нагадував розтривожений вулик. З кожного куточка, навіть із найглухіших околиць, долинав невгамовний гул: стукіт молотків по ободах коліс, дзвін упряжі, тріск пакунків та бадьорий гном'ячий гамір. У цю ранню годину в поселенні не знайшлося б нікого, хто б сидів без діла. Великий ярмарок - подія, що просочила життя кожного мешканця лісів. Навіть ті, хто залишався наглядати за домівкою, були з головою занурені в загальну метушню: перевіряли тюки з товарами, споряджали сусідів у дорогу або давали останні настанови. У повітрі витало передчуття свята, що об'єднувало всіх жителів долини в єдиному радісному пориві.

Пітер із батьком уже добру годину тягали з льоху до кибиток заздалегідь приготований товар. Барила з медом і воском давно посіли свої місця, і тепер гноми закінчували заповнювати другий фургон кругами сиру найрізноманітніших сортів. У першій кибитці, просто поверх медових запасів, розстелили товстий картатий матрац, туго набитий сіном - він мав перетворити довгу подорож на приємну прогулянку. Саллі, яка терпляче чекала на цей момент, миттєво захопила частину м'якого плацдарму, відгородивши свою територію вірними ляльками-охоронцями. В’язані гноми суворо споглядали світ ґудзиками-очима, оберігаючи межі її володінь. Сама ж Саллі, втомившись спостерігати за біганиною батька та брата, закуталася в плед і за п'ять хвилин уже тихо сопла, усміхаючись уві сні рожевим недобаченим маревам.

Склавши останню провізію та запас води, Джордж влаштував кибиткам завершальний огляд, прискіпливо перевіряючи кожну зав'язку та стопор. У запрягах глухо бурчали дванадцять потужних їздових їжаків. Важко переступаючи пазуристими лапами, вони нетерпляче обертали очима-намистинками, палко бажаючи якомога швидше рушити з місця. 

• Та-а-ак, - протягнув Джордж, погладжуючи густу бороду. - Навіси закріплені на совість, їжаки бадьорі й сповнені сил. Товар на місці, провізія та вода - теж. Саллі вже у царстві снів, а Пітер при ділі. Здається, нічого не забули.

Батько схвально кивнув сам собі, ставлячи уявну крапку в довгих зборах.

• Що ж, рідне моя, - звернувся Джордж до дружини та сина. - Вирушаємо разом із загальною валкою Мунків за десять хвилин. Наш шлях лежить на північ, у землі клану Ґрунків, до самого Фалбриджа. Рухатимемося весь день, із короткою ночівлею на березі Деймури.
• Ох, прошу тебе, любий... Хоч часи зараз і спокійні, все ж будьте обережні, не шукайте зайвих клопотів, - промовила Поллі, схвильована швидкою розлукою.

Загойдуючи на руках сплячого Ітана, вона по черзі обійняла Пітера та чоловіка. Потім, схилившись над кибиткою, ніжно поцілувала маленьку Саллі й крадькома змахнула сльозу, що набігла на очі.

• Ти правильно зауважила: навкруги тиша, тож і сама не тривожся, все буде добре, - підбадьорив її Джордж. - Веселих тобі днів, кохана! Не встигнеш і оком змигнути, як ми повернемося додому. Ну, а тепер - у дорогу! Пітере, вирушаємо!

Пітер уже давно заскочив на передок і, зручніше вмостившись на лаві, вчепився у віжки обома руками.

• Тату! Можна я поведу?!
• Поки що можна. Як втомишся - підміню, - присідаючи поруч із сином, пробасив Джордж. - Ну! Давай їжакам команду!
• Но-о-о! Пішли! - гукнув Пітер і легенько ляснув віжками.

Їжаки стрепенулися, дружно налягли на посторонки й зрушили важкі кибитки з місця.

• «Знаєш, Поясе, - подумки звернувся Пітер до Сутності, - які моменти в подорожі мої найулюбленіші? Вгадаєш?»
• «Ну, щодо першого я здогадався, Пітере. Це самий початок шляху, як-от зараз. Влучив? А про решту ти мені сам повідай, я про них анінайменше не знаю. Адже я сам - одна суцільна нескінченна мандрівка».
• «Вгадав! Перший - це початок шляху. А другий - повернення додому! Немає нічого кращого, ніж встигнути добряче скучити, а потім знову побачити рідні краї та близьких гномів».
• «Хотів би я відчути це, Пітере. Але мені не дано. Мій дім - це мій господар, а він завжди зі мною».

Розмовляючи з Поясом, Пітер насолоджувався краєвидом дороги, що петляла поселенням. Фургони неспішно котилися до північної околиці, оминаючи затишні оселі гномів, загублені серед велетенських кедрів та секвой.

На виїзді з Форестхіллса струмочки окремих возів зливалися в єдиний потік, шикуючись у довгу вервицю загального каравану. Громіздка валка розмірено рушила лісовим трактом, тримаючи шлях на Фалбридж.

Через кілька годин дороги Джордж змінив Пітера, відправивши сина вглиб кибитки перекусити й відпочити. Загледівши, як брат розкладає на білому полотні нехитрі наїдки, сонна Саллі голосно заурчала животом. Вона тут же вирішила приєднатися до трапези разом із парою своїх ляльок. Іграшки спочатку опиралися й «їсти» не хотіли, але з Саллі довго не посперичаєшся: трохи покапризувавши й злякавшись суворого покарання, ляльки теж нібито заповзялися до їжі.

Щільно пообідавши, Пітер завалився на бік і, вкрившись рогожкою, вирішив подрімати пару годин. Ситна іжа та мірне погойдування фургона швидко занурили його в глибокий сон. Під рипіння коліс і монотонний гул голосів - це гноми, що теревенили про те про се, перегукувалися на ходу - спалося як під заворожливу музику. Весь цей шум, створюваний рухом величезної валки, напрочуд умиротворяв і заспокоював.

Час тягнувся повагом, під стать розміреному укладу життя самих гномів. Проспавши зо дві години, Пітер прокинувся від незвичної тиші - кибитка стояла. Визирнувши за полог, він зрозумів, що це перша коротка зупинка. Такі перепочинки давали їжакам можливість перевести дух, а гномам - розім’ятися після довгого сидіння на передку. Пітер зістрибнув на землю, маючи намір наслідувати їхній приклад, але тут же помітив, що майже всю стоянку він проспав: сусіди вже підтягували попруги й готувалися рушати.

• Та й не біда, - подумав Пітер, - пройдуся-но я пішки поруч із возом, заодно з Поясом побалакаю...
• Чудово, мій маленький друже! Мені й самому не завадить відволіктися від роздумів, - тут же відгукнулася Сутність. - Що б ти хотів дізнатися? Що тебе цікавить? Тобі неймовірно пощастило: я - справжня скарбниця всіляких знань та умінь!

• Пам'ятаєш, ти згадував... - почав був Пітер, але Сутність, трохи образившись, що її самовихваляльну тираду перервали на злеті, одразу перебила його:
• У твоєму розпорядженні ціла королівська бібліотека! Питай! Може, тебе цікавить будова Всесвіту? Або... о, вигадав! Давай я навчу тебе таємних бойових мистецтв! Обирай: нищівний гірський таран, танець сталевого вихору чи техніку невидимого дотику - «тінь змії»! А може, ти хочеш вивідати секрети тридцяти восьми видів вареників? Та що там вареники! Я зроблю тебе найзнаменитішим кухарем у Долині! Не хочеш бути кухарем? Тоді станеш видатним лікарем, художником чи будівничим! Вибір за тобою! Наважуйся!