Розділ 6. Чепурний пастух.

Початок мандрівки до рідної хати, а точніше - перші пів години, видалися Пітеру нескінченною мукою. Здавалося, що Сутність - істота непомірно балакуча, схильна до дитячого захвату з будь-якого найнікчемнішого приводу. Вже за десять хвилин у Пітера розколювалася голова, а ліве око почало зрадницьки сіпатися. Для духа, який провів тисячоліття у товаристві лише німих черв’яків, навколишній світ став нескінченною виставою, яку він коментував без упину, немов навіжений.

«Пітере, поглянь, який зелений жук! Оце так черевце!», «Ох, які рожеві кущі на узліссі! Справжня розкіш!», «Невже ці птахи так солодкоголосо виспівують? Аж серце крається!», «А ондечки інший жук - помаранчевий! Яке буяння барв! Яке свято для очей!», «Дивись, Пітере! У моху метушаться хутряні клубочки - кролики! Які ж вони м’якенькі на вигляд!», «Ой, а там лисиця щойно вполювала одного з них!.. Ой леле, яка трагедія!.. Яка життєва драма!..». І все в такому ж дусі, без жодної хвилини на перепочинок чи бодай короткий вдих…

Пітер ніс Сутність, недбало перекинувши пояс через плече. На кожен черговий зойк захвату він лише покірно тягнув «та-а-ак...», майже не слухаючи того щебетання. В голові гном гаряче розмірковував, як би повернути цю балаканину до справді значущих тем, але втихомирити бурю почуттів істоти, що вирвалася на волю після вікового ув’язнення, було годі й думати.

На щастя, Пітер вчасно згадав про ручай, що біг за дальнім пагорбом. Гном потай сподівався, що холодна водиця якщо й не втопить красномовство Сутності, то бодай трохи вгамує її запал. Продовжуючи механічно видавати відсторонене «та-а-ак...» на кожен зойк про красу чергової травинки, Пітер із подивом зауважив, що вже не просто йде, а летить стрімголов до пагорба, підгонистий нестерпним захватом свого нового знайомця.

«Стривай, чого це я розігнався? Онде їжачки вже геть захекалися... Піду повільніше, але все одно прудко», - вирішив Пітер і милостиво збавив крок заради своїх сопучих підопічних.

Поспішаючи за пагорб, він уже чув дзвінке дзюрчання і відчував приємну прохолоду, що йшла від води. Сутність раптом затихла, немов прислухаючись до давно забутої пісні.

• Невже це ручай, Пітере? Як чудово, мій маленький друже! Поклади мене швидше трохи покваситися у воді, а потім пісочком, білим пісочком потри!

Вийшовши на піщаний берег доволі широкого ручаю, Пітер обережно вмостив пояс між камінням у мілку й кришталево прозору воду. Тиха прибережна течія м’яко омивала та пестила шкіру виробу. Сам же Пітер вирішив поки відійти й відпочити в тиші - сподіваючись, що тоді око нарешті перестане сіпатися.

Дивлячись на їжачків, що дружно кинулися на водопій, він роздумував про те, у яку ж халепу вскочив. Адже знахідка Сутності - це, найімовірніше, лише зав'язка довгого ланцюжка подій, які, гляди, і приведуть його до тих самих подвигів, що їх оспівують у баладах. Сутність вочевидь була не просто балакучим паском, а створінням магічним і напевно наділеним неабиякою силою. А поява такої сили в тихій долині неминуче принесе за собою наслідки, від яких так просто не відмахнешся.

• Тут ти маєш рацію, Пітере, - млосно відгукнулася Сутність із ручаю, - і походження в мене магічне (пам'ятаєш Алхіта?), і силами чарівними я налита вщерть. Якими, на знак вдячності за порятунок, цілком можу наділяти й тебе.
• Я можу бути чарівником?! Справді?! - Пітер підхопився і вмить опинився навпочіпки біля самої води. - І я зможу чаклувати? Зможу начаклувати собі, наприклад, цілу гору сирників або добрячу голову твердого сиру? А літати? Я зможу літати?!

Думки, сповнені неймовірних можливостей, помчали в голові Пітера швидше, ніж білка скаче по гілках. Він уже на власні очі бачив те остовпіння на обличчях Моллі та приятелів, коли він - увесь такий поважний та таємничий - плавно опуститься перед ними просто з небес або незворушно перейде річку по самій поверхні води, навіть не замочивши чобіт. А вже коли він легким рухом руки явить їм гори найсолодшої смакоти... І спеціально для Моллі начаклує цілу діжу заморожених їжачих вершків - рідкісних ласощів, які гноми куштують лише в розпал лютої зими.

• Ну-у-у… не зовсім такі сили, малюче, - відгукнулася Сутність із води. - Так може лише справжній чародій, а я - Пояс Сил. Я лише у багато разів примножую ті здібності, чи то фізичні, чи то магічні, які вже має той, хто мене одягнув. Мій господар. Хоча особисто мені більше до душі слово «партнер». Наприклад, ти, носячи мене, зможеш стати вдесятеро сильнішим, швидшим чи зіркішим. Ну і все в такому дусі.
• І нюх стане вдесятеро сильнішим? - з деякою тривогою уточнив Пітер, живо уявивши, як він ворушить їжачий гній чи патрає рибу.
• Тільки коли ти сам вирішиш застосувати здібність, - пояснила Сутність. - Але якщо ти великий поціновувач риб’ячих тельбухів, то, звісно, можеш посилитися і нюхати їх собі на втіху - запах стане рівно вдесятеро густішим.
• Звісно, ні. Тому й запитав, - буркнув Пітер. - А це все, що ти можеш? Тільки вдесятеро посилювати здібності?
• Хіба цього мало? Ще сьогодні вранці ти й сотої частки цього не мав. Чи ти до сьогоднішнього дня на кожному кроці з чарами стикався? Втім, це далеко не все. Якщо, а точніше - коли ти мене остаточно відмиєш і вичистиш піском, я повідаю тобі й про інші сили.
• Та я вже давно хотів почати, просто перебивати тебе не хотілося, - зізнався гном. - З твого дозволу, почну. І... чи можу я називати тебе просто «Пояс»? Імені ти свого так і не відкрив, а величати тебе «Голосом у голові» якось нечемно і довго. Ми, гноми, до інших створінь ставимося з великою шаною.

І Пітер, намагаючись не проґавити жодної дрібниці, заповзявся дбайливо відтирати пояс від залишків багнюки просто у прозорій воді ручаю.

• Звісно, малюче, поки що можеш кликати мене «Пояс», а як настане той самий час, я відкрию і ймення своє.
• Що значить «той самий час»? Це коли? - здивувався Пітер.
• Коли настане слушна година, я назвуся, і ти сам збагнеш, що вона прийшла.
• Прийшла година?
• Так, та сама.
• Зрозуміло, — зітхнув Пітер і заповзявся натирати піском майстерно виготовлені металеві оздоби пояса та обережно протирати шкіряні частини.
• А щоб тобі було не так нудно працювати, я дещо вигадав. Тримайся, малюче! Починаю!