Розділ 1-2

Розділ №1. Наша дивовижна долина та її мешканці.

Пітер облишив жувати кінчик гусячого пера і, скрушно зітхнувши «хе-е-е-ех…», повільно й нерішуче вмочив вістря у чорнильницю, аж раптом… думки розлетілися врізнобіч, мов отара домашніх їжачків по галявині. І поки їжаки пустували, а Пітер марно намагався згуртувати їх докупи, гадаючи, чим цей твір відрізнятиметься від чотирьох попередніх спроб, тягуча крапля зірвалася з пера просто в центр аркуша. Чорнильна пляма виявилася разюче схожою на вчительку - пані Мудру Міріам Мунк. Ну, якщо, звісно, де-не-де підправити… Тут домалювати окуляри, а під ними - бородавку…

Пітер весело пирснув, розглядаючи чорнильну фізіономію пані Міріам, а тоді дбайливо відклав зіпсований листок, аби на дозвіллі таки завершити портрет.

“Долина в обіймах гір, річка…” - вивів він, тяжко зітхнувши, і знову заціпенів.

“І навіщо ж писати з року в рік одне й те саме? - подумки катував себе Пітер, ніяк не наважуючись розпочати. Ну скільки можна? Щоразу наприкінці навчального року, на останньому ж уроці, їх змушують дряпати цю нудну писанину - "Наша прекрасна долина та її мешканці". Тема - простіша за парену ріпу, але від того тільки складніше. Недарма сивобороді старці бурчать, що простота - то найважча штука на світі. Ану спробуй-но опиши всю цю велич за сорок п'ять хвилин, та ще й коли за вікном - самий початок літа!” 

Поміркувавши ще трохи, він вирішив писати такий самий твір, як і торік, але іншими словами - недарма ж він протирав штани в школі цілий рік.

“А-а-а, збагнув! - раптом осяяло Пітера, і він ледь не підскочив на лаві. - Так ось у чому каверза! Пишемо одне й те саме щороку, аби ця стара… кхм, пані Міріам бачила, порозумнішали ми чи й досі такі самі бовдури!” 

Тієї ж миті спокійний, але від того не менш суворий голос вчительки нагадав, що минуло вже десять хвилин і рівно за тридцять п’ять усі “опуси” учнів мають лежати у неї на столі. Після її слів у класі запала цілковита тиша, і лише рипіння гусячих пер по паперу та дзижчання мухи біля вікна порушували ідилію творчих мук. Уже по-справжньому літнє сонце крізь злегка запилені скельця віконець м’якими променями освітлювало довгі полиці з книжками біля задньої стіни класу. Останній урок останнього дня навчального року залишався єдиною перепоною перед літніми канікулами.

Пітер мигцем зиркнув у вікно. Там, у безкраїй синяві, кудись поспішав пташиний ключ - чи то гуси, чи то качки. Везучі пернаті телепні.

• “Гаразд, - бадьоро подумав Пітер, рішуче присуваючи чистий аркуш. - Спершу розпишу долину, а потім пройдуся по мешканцях. Мало їм не здасться!”

“Долина в обіймах гір, річка. Велична долина, схована від решти світу. Усі ми кличемо її Долиною Гномів, проте в книгах, що їх бережуть Мудрі, вона записана як Прихована Долина Хузнара. Простір її такий неозорий, що птахові знадобиться цілий день, аби пролетіти з півдня на північ. Захід і північ долини вкриті дрімучими лісами, а центр і південь стеляться безкраїми степами. Східніше, біля самого підніжжя гір, з півночі на південь долину майже навпіл розсікає кришталево чиста річка Деймура. За річкою, уздовж гірського пасма, тягнуться орочі болота. За тисячі літ їм так і не дали назви, тож кажуть просто - Орочі болота. У західній, центральній та північній частинах долини з давніх-давен мешкають чотири великі громади гномів та безліч окремих родинних поселень, що належать до цих громад. 

Я, Пітер Мунк, гном із громади Мунків. Наше головне поселення - Форестхіллс - розташоване на сході великого Рясного лісу, ближче до центру та степових районів долини. Мунки славляться на всю долину як розвідники молочних їжаків та майстри з продуктів із їжачого молока. Тільки сортів сиру в нас налічується близько сімдесяти!

Особисто я терпіти не можу "Лісовий піт" - цей сир такий смердючий, що від самого запаху прокидаються навіть заспані борсуки у найглибших норах. А от наш ніжний "Бурштинова конюшина" - зовсім інша справа, за нього я готовий пробачити громаді навіть нескінченний випас їжачків. Окрім їжачих пасовищ, ми збираємо лісовий мед і віск, що дарують нам дикі бджоли. Та головна наша гордість - у деревині: ми забезпечуємо постачання найкращого будівного лісу для потреб усієї долини.

Найближчі наші сусіди - громада Кранків із Віндмілса. Опанувавши родючі степові райони в центрі долини, вони вирощують пшеницю, гречку, кукурудзу, а також усіляку городину та садовину. Славляться Кранки своєю ковальською справою та конопляними тканинами, а їхній глиняний і порцеляновий посуд цінується в усіх куточках нашої долини.

На самій півночі долини, біля узбережжя Великих озер та Обваленого мосту, розташоване поселення Ґрунків - Фалбридж. Це головний торговий та культурний центр усіх гномів. Там постійний шум та гамір, і щомісяця гримить Великий ярмарок. Він настільки важливий для нашого народу, що як тільки гноми перестають обговорювати, яким чудовим він вдався, то одразу починають готуватися до наступного.

Самі Ґрунки - розвідники та добувачі різних видів риби, видатних гусей та ловці річкових перлів. Але здебільшого це поселення торговців. Кочуючи долиною, Ґрунки продають, купують і міняють будь-які речі. Немає такої дрібнички, з якої Ґрунк не зумів би витиснути вигоду.

Гірські ж гноми - Дунґи, що мешкають у північній частині долини, у передгір’ї за озерами, звели кам’яне поселення Стоунблок. Дунґи - найсерйозніші, найсуворіші та найвідлюдькуватіші гноми. Ходять чутки, що місто Стоунблок ніде не закінчується, а видима частина поселення - кам’яні будинки, вкриті кам’яною черепицею, що поросла червоним мохом, - лише як верхівка коренистого кульбабового дерева.