I - Ти не знаєш, якою є я.

 Приземлення було дуже тяжким, але це єдине, що міг зробити для неї супергерой. Вона була не проти.

 Вирогідніше, вони вже можуть й не зустрітися, може мабуть треба було подякувати.

 Йти прийшлося не довго. Відчуття були надто різними, очі палали, все тіло...навіть дупа боліла. Дівчина щиро побажала, щоб Пітер все відчув, все на собі : кожну голку, кожну подряпину.

 Не варто людям бажати поганого, але цей "телекінезіст" людиною не був. Чарівна посмішка, а думки гидкі от і все...

Що ще можна було сказати про Белларда?

 Вона промовчала, але у думках ще раз, його згадала : Гівнюк.

 Нічого, я йду.

 Тінь гівнюка вона звісно ж помітила, його холодні очі немовби стали чужими? Нелюдськими?

 О, так ось це слово :

  - Неконтрольованими.

  - Певно, цей гівнюк навіть не сподівався зустріти тебе тут.

 Його вона не бачила, але голос був злим. Звісно дівчисько й сама була роздратована. До мозку підкотило дике бажання  розплющити чимось білу, наглу макітру, це бажання піднялося з нутра до горла, а вже потім мозок Ожив. У неї була лють... Тільки...Стоп, чи це лише страх перед колишнім близьким приятелем ?

  - Не варто заморочуватись, бо ще більше засумуєш. - він окрисився. Божевілля у голові, божевілля у очах.

 Коли дівчина розвернулася, він опинився вже у іншому місці : Так, Пітер був розумним. А ще він не любив ризикувати.

 У думках з'явилося щось інше : 

легкі ненапружені обійми, тиснення, тисненя на голову, знайомство, ніяковіння.

 ... Радісні чоловічі очі.

  - Ну, ти не вагайся, просто ходи за мною. Зараз заходимо, ніяких зайвих справ. Просто посидимо - Пітер не ховав посмішок.

  - Але...

  - Але пам'ятай, ти повина пам'ятати, я не твій слуга.

  - Невже ? А здається, це Ви, Пітере, відчиняєте  мені двері, хоча так  же ж усі чоловіки роблять...

- вона вже не нервувала.

 Тоді це були непогані часи.

 Велтон-стріт. Різні напої... Усе різне.

"Зміни"

  - Різне, це добре, головне, що ми іноді виходимо з лабораторії.