Частина 6

Ранок зустрів Еліану незвичною тишею. Холодне північне сонце ледь пробивалося крізь вузькі бійниці, малюючи на підлозі бліді смуги. Вона різко сіла в ліжку, інстинктивно притиснувши ковдру до грудей, але його вже не було. Місце поруч із нею встигло охолонути, залишивши лише ледь відчутний запах хвої та шкіри.

На подушці, прямо перед її очима, лежав клаптик цупкого пергаменту. Еліана взяла його тремтячими пальцями. Почерк Торгала був таким же, як і він сам — розмашистим, владним, із гострими кутами, що врізалися в папір.

«Поїхав у термінових справах до кордону. Виникли суперечки з сусідами, які потребують мого меча. Повернуся найближчим часом. Нічого не бійся. Фортеця під твоїм наглядом».

Останні слова змусили її серце стиснутися. «Нічого не бійся». Це звучало не як наказ, а як обіцянка захисту, навіть коли його немає поруч. Він залишив її одну в цьому гнізді розлючених воїнів, але водночас дав їй повну свободу дій.

Еліана відкинула ковдру і встала. Її босі ноги торкнулися холодної підлоги, але вона навіть не здригнулася. Тепер, коли його важка присутність не тиснула на неї, вона відчула дивний приплив сили.

— Значить, кордон... — тихо промовила вона в порожнечу кімнати. — Що ж, Торґале, поки ти борониш рубежі, я розберуся з тим, що гниє в самому серці твого дому.

Вона підійшла до дзеркала, швидко заплітаючи волосся в тугу косу. Сьогодні їй не потрібні були шовкові сукні. Вона обрала найпростіше вбрання, що нагадувало одяг місцевих жінок, але з вишуканістю, яка підкреслювала її статус.

Виходячи з покоїв, вона відчула, як варта біля дверей витягнулася в струнку. Новина про від'їзд вождя вже розлетілася фортецею, і всі чекали, що робитиме «південна пташка» без свого господаря. Але Еліана йшла з високо піднятою головою.

Еліана зачинилася в невеликій бічній кімнаті поруч зі складами. Перед нею стосами лежали пожовклі пергаменти та засмальцьовані таблички з записами поставок за останні пів року. Вона працювала зосереджено, її пальці швидко ковзали по рядках, а в голові вибудовувалися складні математичні ланцюжки.

Звіти продукції не сходилися. На папері значилося добірне зерно, а в засіках лежала труха. Вага туш м'яса в записах була вдвічі більшою, ніж та, що реально потрапляла в коптильні. Наглядач явно діяв за простою схемою: частину товару він перепродував на сторону ще до того, як той потрапляв у фортецю, а різницю списував на «гнилизну» та «мишей».

За декілька годин наполегливої праці вона знайшла докази: прихований реєстр під подвійним дном скрині, де наглядач власноруч фіксував свої справжні прибутки.

Еліана вийшла на середину складу, де наглядач саме перевіряв замки, почуваючи себе господарем у відсутність Торгала.

— Вас звільнено, — її голос пролунав сухо і дзвінко, розрізаючи напівтемряву приміщення.

Чоловік заціпенів, а потім повільно повернувся. Його обличчя налилося кров’ю, а кулаки стиснулися. Він зміряв її презирливим поглядом з ніг до голови.

— Що? — виплюнув він. — Ти? Ти тут ніхто, щоб таке вирішувати! Ти лише полонянка, яку вождь тримає у своєму ліжку для розваги. Моє місце дав мені сам Торґал, і тільки він може його забрати. Забирайся звідси, поки я не викинув тебе силоміць!

Він зробив крок до неї, намагаючись задавити своєю масою, але Еліана навіть не здригнулася. Вона підняла знайдений реєстр і подивилася на нього з такою холодною зверхністю, що чоловік мимоволі зупинився.

— Скажи це, дивлячись мені в очі, і більш впевнено, — промовила вона, карбуючи кожне слово. — Подивися на ці цифри. Тут — твоя смерть. Торґал не терпить зрадників, а красти в голодних воїнів — це зрада. Якщо ти зараз же не покинеш фортецю, я дочекаюся його повернення і особисто вкладу цей папір йому в руки. Як гадаєш, що він зробить з тобою швидше: відрубає голову чи віддасть на поталу вовкам?

Наглядач зблід. Він бачив перед собою вже не «південну пташку», а жінку, яка щойно винесла йому вирок. Його впевненість розсипалася, як те саме гниле зерно.

— Збирай свої речі, — додала вона, наближаючись до нього впритул. — І зникни до заходу сонця. Бо якщо завтра вранці я побачу тебе біля цих комор — я покличу варту і оголошу твій злочин перед усією залою.

Чоловік хотів щось вигукнути, але його голос зрадницьки перетворився на хрип. Він зрозумів: вона не блефує.

Еліана стояла посеред спорожнілого складу, вдихаючи запах сухого зерна та пилу. Наглядач пішов, але місце не могло залишатися порожнім ні хвилини — порядок у фортеці тримався на тонкій нитці, і якщо її відпустити, хаос поглине все.

Їй потрібен був хтось надійний. Хтось, хто знає кожен закуток цього замку, хто не боїться брудної роботи і, головне, кого неможливо залякати чи підкупити.

Вона згадала про старшу служанку, яку звали Гільда. Ця жінка ніколи не посміхалася Еліані, кланялася лише тому, що так велів вождь, і її погляд завжди був холодним, як лід на стінах фортеці. Але Еліана помітила інше: під наглядом Гільди вогнища завжди горіли рівно, підлоги були вишкрябані до блиску, а кожна монета, видана на господарство, була врахована до мідяка.

«Вона розумна, — подумала Еліана. — Вона не любить мене, але вона любить порядок. А це зараз важливіше за вірність».

Еліана знайшла Гільду на кухні, де та саме вичитувала молоду дівчину за занадто товсту шкірку на ріпі.